За результатами роботи з Високопільською та Великоолександрівською громадами в межах проєкту «Економічне відновлення Херсонщини», який впроваджує Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida).

Високопільська та Великоолександрівська громади Херсонщини сьогодні працюють в умовах, у яких звичні підходи до місцевого розвитку часто перестають діяти. Наслідки окупації, близькість до фронту, кадровий дефіцит, обмежений доступ до фінансування, складна логістика та нестача актуальних даних змушують концентрувати значну частину ресурсів на щоденних потребах.

Водночас робота безпосередньо в громадах показує й іншу сторону цієї реальності. Тут є підприємці, готові шукати нові моделі роботи, конкретні ідеї для локального виробництва та розуміння того, що відновлення економіки не обов’язково має починатися з великих інвестиційних проєктів.

Досвідом роботи з громадами та баченням наступних кроків поділилися експерти проєкту Наталя Гижко – експертка з питань місцевого  економічного розвитку громад та Ярослав Буряк – голова громадської організації “Агенція інвестицій та управління проектами”.

Економіка, яка довго залишалася поза основним фокусом

Одна з проблем, що особливо проявилася після повномасштабного вторгнення, – нестача в органах місцевого самоврядування фахівців, які системно займаються питаннями економічного розвитку.

Після децентралізації основними напрямами роботи новостворених громад були соціальна сфера, земля та комунальне майно. Під ці завдання формувалася і штатна структура. Економічний напрям часто залишався функцією одного працівника та зводився переважно до збору статистичної інформації.

«Вкрай мало громад зберегли фахівців, які фокусувалися б виключно на економіці», – зазначає Наталя Гижко.

До великої війни для громад із вираженою сільськогосподарською спеціалізацією це не створювало настільки відчутних обмежень. Агробізнес мав доступ до банківського фінансування, державних програм, грантів, технологій та логістичних маршрутів через порти Миколаєва й Одеси.

Після окупації та деокупації умови кардинально змінилися. Частина активів була втрачена, логістика ускладнилася, а високий рівень безпекових ризиків суттєво звузив можливості залучення фінансових ресурсів.

Окремою проблемою стала нестача актуальних даних. Незавершена реформа статистики та обмежений доступ до частини реєстрів ускладнюють оцінку економічного потенціалу територій. За одночасного кадрового дефіциту та постійного навантаження на органи місцевого самоврядування економічні питання закономірно поступаються нагальним завданням.

У результаті виникає замкнене коло: бізнес потребує підтримки та зрозумілих механізмів взаємодії, громади не завжди мають достатньо людей та інструментів для такої роботи, а підприємці, які вже пробували подаватися на програми підтримки й не отримували результату, поступово втрачають мотивацію витрачати ресурси на нові проєкти.

Малий бізнес як точка стійкості

Одним із важливих результатів польової роботи стало ближче знайомство з місцевим мікробізнесом.

На відміну від великих компаній, рішення яких часто ухвалюються далеко від конкретної громади, невеликі підприємці безпосередньо залежать від локального ринку. Вони не мають значних фінансових резервів, тому змушені швидше адаптуватися до змін.

Саме ця готовність до адаптації стала для експертів одним із позитивних шляхів для подальшої розробки пропозицій для громад.

«Мікробізнес приємно здивував досвідом спроб залучення коштів після окупації та ініціативністю», – говорить Наталя Гижко.

Складна логістика водночас підштовхує до пошуку можливостей створювати додану вартість безпосередньо на території громади. Замість вивезення сировини та завезення готового продукту з інших регіонів з’являється практичний запит на невеликі локальні виробництва.

Один із найбільш показових прикладів – хліб. Під час зустрічей з’ясувалося, що громади повністю залежать від його постачання ззовні. Через логістичні труднощі виникають затримки, а продукція виготовлена з місцевої сировини могла би вартувати дешевше і бути доступніше. Тому власне хлібопечення учасники обговорень визначали як один із важливих місцевих пріоритетів.

Поряд із цим підприємці озвучували ідеї виробництва кормів для домашньої худоби та птиці, агробрикетів – особливо актуальних для сіл без газопостачання. З’являються й концепції сервісів для військових та їхніх родин, зокрема комплексних просторів відновлення, які можуть поєднувати проживання, харчування та послуги для фізичного й психологічного відпочинку.

Такі приклади важливі не лише як окремі бізнес-ідеї. Вони демонструють можливу модель розвитку, побудовану на реальних потребах території, місцевій сировині та невеликих виробництвах, здатних запускатися швидше за масштабні інвестиційні проєкти.

Кадри залишаються одним із найскладніших питань

Економічний потенціал неможливо реалізувати без людей. І саме кадровий дефіцит експерти називають одним із найбільш відчутних викликів.

Частина працездатного населення не повертається до офіційної зайнятості, а місцевий бізнес не завжди може запропонувати рівень доходу та гарантій, достатній для зміни такої поведінки. За оцінкою Наталі Гижко, тривала залежність частини населення від соціальної та гуманітарної підтримки також може послаблювати мотивацію до офіційного працевлаштування.

Однак проблема кадрів стосується не лише підприємств.

Ярослав Буряк звертає увагу на дефіцит проєктних фахівців безпосередньо в органах місцевого самоврядування. Працівники часто поєднують кілька напрямів роботи, через що не мають достатнього ресурсу для постійної комунікації, підготовки заявок та подальшого супроводу проєктів. Важливо, що проєкти розробляють одні люди, а впроваджувати їх зазвичай беруться відповідні відділи, тому досвід проєктного менеджменту, моніторингу і звітності мали би бути у всіх відділах ОМС та бюджетних структур.

Практичним рішенням може стати створення невеликих проєктних офісів – команд із трьох-чотирьох фахівців на чолі з керівником, які працюватимуть саме із проєктами міжнародної технічної допомоги. Важливою компетенцією таких команд має бути знання англійської мови.

Такий підхід дозволив би не лише збільшити кількість підготовлених заявок, а й сформувати всередині громад постійну спроможність вести проєкт від ідеї до реалізації.

Час до відбудови – теж ресурс

Попри всі обмеження, один із ключових висновків експертної роботи стосується часу. Підготовку до відновлення не обов’язково відкладати до моменту, коли безпекова ситуація кардинально зміниться.

«Найгірше, що можуть зробити прифронтові громади під час війни, – це чекати її закінчення, щоб потім почати думати про документи, процедури, підготовку людей та інші дії, які можна зробити навіть дистанційно», – наголошує Наталя Гижко.

Перевагу матимуть території, які вже сьогодні готують основу для майбутніх рішень. Йдеться не про реалізацію великих будівельних проєктів у небезпечних умовах, а про роботу, яку можна виконати завчасно: формування команд, підготовку документації, визначення інвестиційних майданчиків, навчання людей та створення зрозумілих процедур. Важливо, що треба готувати проєкти не тільки для соціального відновлення, а саме формувати умови в пропозиції для бізнес-інвестицій. Ідеально аби це була державна програма стимулювання бізнесу, але якщо такої немає, то громада спроможна розробити  стратегію розвитку економіки сама або за підтримки зовнішніх експертів.

Від локального виробництва – до підготовлених інвестицій

Для найближчої перспективи важливою опорою може стати мікроекономіка: сімейні ферми, кооперативи, невеликі виробництва та сервіси, орієнтовані на потреби місцевого ринку.

Такі формати потребують менше часу для запуску, можуть створювати робочі місця та поступово зменшувати залежність від постачання товарів ззовні. Паралельно доцільними є постійні освітні програми для місцевих мешканців і ВПО – з грантрайтингу, бізнес-планування та ведення мікробізнесу, доповнені практичним експертним супроводом.

Другий рівень – підготовка до майбутніх інвестицій.

Замість одночасної роботи із сотнями пошкоджених чи потенційно придатних об’єктів експертка пропонує відібрати кілька найбільш перспективних земельних ділянок або будівель. Для них можна заздалегідь перевірити документи, логістику, під’їзні шляхи, можливості та вартість підключення до мереж, а також визначити механізм використання – наприклад, аукціон або державно-приватне партнерство.

Важливим ресурсом тут може стати досвід тилових громад, які вже працювали із прямими інвестиціями, релокованим бізнесом, індустріальними парками, державно-приватним партнерством та міжнародною технічною допомогою. Навчальні візити та обмін практичними кейсами дають можливість не починати цей шлях із нуля.

Від ідеї – до готового пакета документів

Ще одна зона підготовки, яку можна посилювати вже сьогодні, – технічна та проєктна документація.

«Жоден міжнародний донор чи фонд не дасть гроші на “ідею” чи просто слова про зруйнований будинок чи інший об’єкт», – зауважує Наталя Гижко.

Для критично важливих об’єктів можна заздалегідь готувати техніко-економічні обґрунтування та проєктно-кошторисну документацію: для автономних котелень, комунальних будівель, водогонів, під’їзних доріг чи комунікацій для майбутніх інвестиційних майданчиків. Це роблять не всі громади знов таки через брак кадрового потенціалу.

«Мати готову ПКД на руках – це означатиме виграти рік часу на старті», – підкреслює експертка.

Паралельно потрібна зовнішня комунікація: двомовні презентаційні матеріали, якісно підготовлені інвестиційні пропозиції та проєктні заявки, участь у національних і міжнародних бізнес-заходах, формування партнерств.

Окремим ресурсом залишаються люди, які виїхали з громад. Навіть перебуваючи в інших регіонах чи за кордоном, вони можуть зберігати зв’язок із територією, передавати знання та контакти, допомагати налагоджувати партнерства. Постійне інформування про плани розвитку водночас може створювати передумови для повернення частини мешканців у майбутньому.

Від гуманітарної підтримки – до економічної стійкості

Гуманітарна допомога залишається критично важливою для територій, які живуть поруч із фронтом. Водночас довгострокове відновлення потребує поступового розширення інструментів підтримки.

Польова робота показала, що поруч із гуманітарними потребами вже існує запит на економічні рішення: підтримку локального підприємництва, відновлення виробництва, підготовку кадрів, інвестиційних проєктів та інфраструктури. Саме таких довгострокових ініціатив сьогодні значно менше.

Для міжнародних та українських організацій це означає необхідність доповнювати стратегічне планування практичними інструментами – допомогою в підготовці ТЕО і ПКД, нормативних документів, алгоритмів роботи, грантових заявок та інвестиційних пропозицій. У післявоєнній реальності виграє той, хто має не красиву паперову стратегію, а готовий пакет документів, із яким можна одразу йти до інвестора.

Не менш важливо поступово поєднувати гуманітарну підтримку з інструментами, що допомагають відновлювати економічну самостійність: професійним навчанням, підтримкою підприємництва, допомогою бізнесу в підготовці конкурентних проєктів та механізмами зниження фінансових ризиків.

Для Високопільської та Великоолександрівської громад шлях до відновлення залишається складним і безпосередньо залежить від безпекової ситуації. Проте частину фундаменту для майбутнього розвитку можна формувати вже зараз.

Локальні бізнес-ідеї, активність малих підприємців, підготовлені проєктні команди, документація, інвестиційні пропозиції та зв’язки з партнерами не вирішують усіх проблем прифронтової території. Але саме з таких практичних кроків може складатися спроможність громади швидше скористатися можливостями, коли для повноцінного відновлення з’являться безпечніші умови та ресурси.

Софія Заболотна,
фото авторки