Понад три роки після того, як найбільша атомна електростанція Європи – Запорізька АЕС перетворилася на поле бою, український суд виніс вирок шістьом російським командирам. Це рішення навряд чи призведе їх до в’язниці найближчим часом. Але воно фіксує те, що війна залишила не лише на бетоні енергоблоків, а й у судових документах.

У ніч, коли російські війська штурмували Запорізьку атомну електростанцію, світ стежив за трансляціями камер спостереження. На екранах було видно спалахи від снарядів поруч із реакторами, дим над адміністративними будівлями та пожежу, яка спалахнула на території найбільшої атомної станції Європи.

Для мільйонів людей це були кадри, що викликали страх перед можливою ядерною катастрофою.

Для працівників станції – початок окупації.

Наприкінці липня 2026 року   Дніпровський районний суд міста Запоріжжя поставив юридичну крапку в одному з епізодів тих подій. Заочно засуджено шістьох високопосадовців Росгвардії, яких слідство вважає причетними до захоплення атомної електростанції та організації обстрілів її території.

Серед них  – генерал-майори Дмитро Чистяков та Олексій Домбровський, а також полковники Сергій Довгань, Олексій Решетнєв, Юрій Лукачов і підполковник Мурадхан Ахмедханов.

За версією обвинувачення, саме вони координували дії підрозділів Росгвардії під час операції із захоплення стратегічного об’єкта, віддавали накази щодо ведення вогню та забезпечували окупацію станції після встановлення контролю над нею.

Суд визнав, що вина кожного з обвинувачених підтверджується письмовими доказами та показаннями свідків, дослідженими під час розгляду справи. Усіх шістьох засуджено до 12 років позбавлення волі. Вирок ухвалено за процедурою спеціального судового провадження (in absentia), а строк покарання починає обчислюватися лише після їхнього фактичного затримання.

Війна всередині атомної станції

Обстріли Запорізької АЕС стали безпрецедентними не лише для України.

За даними суду, під час штурму були пошкоджені енергоблоки, резервна дизельна електростанція, бризкальні басейни, адміністративні приміщення, лабораторно-побутовий комплекс та інші елементи інфраструктури. Частина будівель отримала прямі влучення снарядів.

У міжнародній практиці атомні електростанції традиційно вважаються об’єктами, щодо яких сторони конфлікту повинні проявляти особливу обережність. Будь-які бойові дії поруч із реакторами можуть мати наслідки далеко за межами території, де ведуться бойові дії.

Саме тому кадри обстрілів ЗАЕС навесні 2022 року стали символом нового виміру війни –  коли під загрозою опинилося не лише життя людей у зоні бойових дій, а й безпека цілої Європи.

Суд як архів війни

Заочні вироки нерідко критикують через неможливість виконати покарання негайно. Але юристи наголошують, що такі процеси мають іншу, не менш важливу функцію.

Вони формують офіційний масив доказів, установлюють ролі конкретних командирів, фіксують ланцюги командування та зберігають свідчення для майбутніх міжнародних процесів. Якщо засуджені коли-небудь опиняться на території держави, яка співпрацює з Україною у питаннях екстрадиції або виконання вироків, рішення суду може набути практичного значення.

Не менш важливо й те, що такі справи документують відповідальність не абстрактних військових підрозділів, а конкретних посадових осіб.

Межа, яку не можна було переходити

Міжнародне гуманітарне право надає особливий статус об’єктам, руйнування яких може призвести до масштабних втрат серед цивільного населення. До них належать і атомні електростанції.

Навіть якщо військовий об’єкт розташований поблизу або використовується однією зі сторін конфлікту, будь-які дії повинні оцінюватися через призму принципів розрізнення, пропорційності та запобіжних заходів. Ризик масштабної радіаційної аварії робить застосування сили щодо таких об’єктів предметом особливої уваги міжнародного кримінального права.

Саме тому розслідування подій навколо Запорізької АЕС давно вийшло за межі української юрисдикції й перебуває у фокусі міжнародних інституцій, які документують можливі порушення законів і звичаїв війни.

Вирок, який працює на майбутнє

Жоден із шістьох засуджених не був присутній у залі суду. І жоден, імовірно, найближчим часом не опиниться в українській колонії. Проте для кримінального правосуддя це не означає, що справа є символічною.

Війни закінчуються не лише мирними угодами. Вони залишають після себе архіви: фотографії, супутникові знімки, накази, показання очевидців і судові рішення. Саме з таких документів згодом складається історія відповідальності.

Вирок щодо командирів Росгвардії є одним із таких документів. Він не повертає станції мирного життя і не стирає ризиків, які виникли навесні 2022 року. Але він додає ще одну ланку до юридичної історії війни –  історії, в якій установлення фактів часто стає першим кроком до встановлення справедливості.

Юристи з міжнародного кримінального права наголошують: навіть якщо засуджені перебувають поза досяжністю українського правосуддя, подібні рішення мають значення далеко за межами національної судової системи.

Міжнародний юрист Вейн Джордаш (KC), який багато років займається документуванням воєнних злочинів в Україні, раніше зазначав, що українські суди фактично формують найбільший у сучасній Європі масив доказів щодо порушень міжнародного гуманітарного права. За його оцінкою, кожне національне провадження може стати джерелом доказів для майбутніх міжнародних процесів, навіть якщо вирок ухвалено заочно.

Зазначена справа має ще один вимір

Міжнародне гуманітарне право надає особливий захист атомним електростанціям через ризик масштабних втрат серед цивільного населення. Навіть за наявності військових цілей поблизу сторони конфлікту зобов’язані утримуватися від дій, які можуть спричинити вивільнення небезпечних сил і катастрофічні гуманітарні наслідки. Саме тому ситуація навколо Запорізької АЕС залишається предметом постійної уваги МАГАТЕ та міжнародної спільноти, яка неодноразово закликала до демілітаризації станції та припинення будь-яких бойових дій на її території.

«Це не просто справа про обстріл окремого об’єкта інфраструктури, – каже Світлана Кожемякіна, викладачка, експертка з міжнародного кримінального права. – Ідеться про перевірку того, чи здатне міжнародне право реагувати на безпрецедентну ситуацію, коли цивільна атомна електростанція використовується як військовий плацдарм». У цьому сенсі вирок українського суду може стати не лише частиною національної практики, а й одним із перших судових рішень, що документує персональну відповідальність командирів за бойові дії навколо ядерного об’єкта.

Тетяна Володарська,
фото з відкритих джерел

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отримані редакцією.