Сьогодні життя у звільненому Херсоні, та й багатьох містечках і селах довкола, виглядає ось так.
Та місцеві жителі не нарікають і на долю не жаліються. Адже найстрашніше, що може бути – окупацію, поневолення – вони вже пережили. А, значить, переживуть і тимчасові труднощі. Коли дихається вільно, навіть не маючи води, без світла і тепла – люди посміхаються і почуваються щасливими…
До міста повертається життя. І темпи цього повернення не можуть не радувати. Ще десять днів тому ми не вірили, що фото прапора на площі Свободи – не фейк. А вже сьогодні у місті від синьо-жовтої символіки душа співає.
Практично у кожному мікрорайоні Херсона та передмісті волонтери роздають гуманітарну допомогу: продукти, воду, предмети першої необхідності. Усе більше точок, де можна зарядити гаджети та скористатися інтернетом. Повернулися банки, супермаркети, пошта, мобільний зв’язок, “швидка”, МНСники… Запустили приміські маршрутки і, навіть, автобус до Одеси. Хто міг повірити, що так швидко відновить роботу залізниця, запрацює залізничний вокзал? А вчора херсонці вже зустріли перший потяг зі столиці! І це далеко не все чого вдалося досягти спільними зусиллями лише за десять днів!
Звільнені від окупанта населені пункти, разом із жителями, немов спраглі, не можуть напитися свободи. Успіхи і позитивні зміни окриляють, надихають, допомагають вижити і жити. Так, до спокійного і безтурботного життя ще шлях далекий. Правобережну Херсонщину регулярно атакує ворог. То там, то тут лунають вибухи. Через страх непередбачуваності окупанта багато хто з місцевих мешканців готовий прийняти пропозицію влади щодо добровільної евакуації. Та більшість все ж залишається. Вдома, у рідних містах і селах. Чекати на Перемогу.
Оксана ПАВЛЕНКО.