«Поночі ми забрали й Артема з Сергієм, спустили у підвал до Жені, влаштували їм лежанки. Вони перш за все просили бинтів, йоду, зеленки, знеболювального. Виявилося, що Артем поранений у голову, а Сергій – контужений. Місяць і три тижні ховали ми їх від окупантів. Годували, лікували, як могли…» – згадує Софія.
Софія Біла разом з чоловіком Олегом мешкають у Правдиному Білозерської громади. Подружжя рятувало поранених українських воїнів, що залишилися в селі під час російської окупації. Коли розпочався український контрнаступ, у Правдине увійшли наші військові. Бійці попросили у родини напитися води, а за парканом вже стояли росіяни. Окупанти буквально розстрілювали українських солдатів. Троє хлопців були поранені. Олег Білий швидко затягнув їх у кухню, а жінка погукала лікарку. Вона надала їм першу допомогу. Хлопців треба було ховати, бо ж окупанти могли навідатися будь-якої миті. Як стемніло, подружжя спустило військових у підвал. Там облаштували для них кімнату, зробили лежанки. Сюди несли бинти і ліки. Місяць і три тижні подружжя переховувало захисників від окупантів. Годували, лікували, як могли… А потім у двір прийшли росіяни і сказали, що житимуть у цій хаті, а подружжя має виселитися за три дні. Чоловік з дружиною розуміли – часу на порятунок хлопців обмаль. Софія і Олег вирішили заховати двох військових у диван, а третього видати за батька Софії. Зранку проскочили три ворожі блокпости, перевірка розпочалася аж на четвертому. План спрацював.
Подружжя з хлопцями дісталося до доньки.
Місяць і один тиждень всі разом жили на квартирі у великому будинку. 11 листопада зайшли ЗСУ. Наступного дня хлопців забрали до Одеси. А Софія з чоловіком повернулися додому, до рідного села. Коли допомагали захисникам, навіть і не замислювалися, що їх можуть розстріляти. Ризикували заради перемоги.
