Героїня інтерв’ю сама звикла до цікавих історій, адже вона – медійниця. Лариса КРАВЧЕНКО понад 20 років віддала телебаченню. Вона власниця херсонського телеканалу «Твій плюс» і заслужений журналіст України. Через війну переїхала до Кракова, де змогла себе реалізувати. І цей приклад надихає.
– Пані Ларисо, ми з Вами спілкуємося посеред Кракова. І для мене це дивно, адже раніше бачилися на пресконференціях і різноманітних заходах у Херсоні. Напевно, продовжите думку…
– Дуже люблю Херсон ініколи не думала, що доведеться надовго виїхати звідти. На всі пропозиції працювати в Києві, за кордоном завжди говорила: кращого міста немає. А виїхала 27 березня 2022-го, після місяця окупації. Не розумію, як можна жити в неволі. І коли говорять «я нічого не боюся» – це неправда. Спочатку ми виходили на всі ці мітинги, я живу в самому центрі. А потім окупанти почали стріляти…
– Що зараз з телеканалом «Твій плюс»?
– Через окупацію Херсонщини ми переключилися на «Єдині новини», якісь сюжети робили, ну а потім довелося вимкнути канал. Але залишилися наші ресурси на ютубі, Фейсбуці, і ми там працюємо. Сюжети для телеканалу «Твій плюс» продовжує робити Олександр Цехместрук – переможець фестивалю «Таврійська зірка», котрий потім став журналістом нашого телеканалу. Він пише музику і пісні про Херсон, займається волонтерством. Саша залишився і працює в Херсоні. А решта наших людей виїхали: хто до Києва, хто до Одеси.
– Прийнявши рішення про виїзд, Ви одразу були націлені на Польщу і саме Краків?
– Так. Моя донька вже багато років мешкає у Кракові. Вона дуже хвилювалася, коли я залишалася в Херсоні, не могла нормально працювати. Телефонувала кожні 10 хвилин: «Ти де?». І так протягом місяця. І тепер, з огляду на те, що ми пережили, я ще більше розумію: треба бути поряд з рідними.
– Як приймали поляки, знаючи, що Ви з окупованої Херсонщини?
– Я не користувалася допомогою, адже переїхала фактично з дому в дім – до рідних людей. Але поляки дуже співчували нам. Бачила, як українців приймали буквально з поїзда і одразу розміщували, надавали прихисток. Ми маємо вклонитися полякам за все, що вони зробили для українців. Але ж не слід думати, що допомога буде завжди. Треба самим щось робити, щоб жити в Європі.
– Але Ваші відносини з Польщею розпочалися давно, і це було пов’язано з журналістикою?
– Так, телеканал «Твій плюс» працював із Генеральним консульством Польщі в Одесі, з посольством, з Міністерством закордонних справ Польщі. І я, і журналісти телеканалу, були у престурах, років 10 їздили, була така програма «Дозвольте представити Польщу». Ми і прямі включення робили, також із Брюсселя, Іспанії привозили матеріали. Проєкт називався «Переваги Євросоюзу».
– Переїхавши до Кракова, Ви могли б просто жити у доньки й ніде не працювати. Натомість стали гідом. Чому?
– Донька пропонувала мені: «Гуляй містом, ти ж так мріяла відвідати всі музеї!». Колись, у молоді роки, я, до речі, працювала гідом, возила до Криму екскурсії. Ну і вирішила згадати про роботу, яку дуже любила.
– Знаю: щоб працювати гідом, Ви досконало вивчили польську.
– Я пішла тут до школи з вивчення мови. А потім вирішила скласти державний сертифікаційний іспит з польської мови. Такий рівень знання мови потрібен, щоб, скажімо, оформити громадянство, влаштуватися на роботу. Екзамен можна здати тільки 4 рази на рік. У нас було 200 людей, які переїхали з різних куточків України, чула, що приблизно 30% з них іспит не здали. Екзамен складний: окрім розуміння тексту, треба вміти писати, складати діалоги і т. д. Мій результат – 80% знання польської. Скажу, що багато працювала над собою, щоб досягти його. Мова достатньо складна. Я щодня читаю книжки польською, телеканали місцеві дивлюся, спілкуюся. Взагалі дуже люблю навчатися. І завжди прагну до чогось складного, неординарного. І зараз навчаюся на курсах екскурсоводів. Хочу отримати ліцензію, хоча можна працювати й без неї. Просто ліцензія від Євросоюзу – це вже вищий пілотаж, коли ти можеш приводити групи у будь-який музей на території ЄС, працюючи англійською або мовою тієї країни. Ліцензію видають у Малопольському воєводстві, там дуже серйозна комісія Федерації екскурсоводів, треба скласти багато екзаменів. На курсах гідів, які розраховані на 7 місяців, навчаюся, щоб отримати ту саму ліценцію. На них досвідчені екскурсоводи, там викладають і професори Ягеллонського університету. До речі, мені дуже допомагає телевізійний досвід. Якось у мене запитали: «А Ви що, працювали гідом?». Сказала, що було таке, але роботі перед аудиторією навчила телекамера.
– Але гідом Ви вже працюєте. Для кого робите екскурсії?
– От зараз готуюся зустрічати дітей з України, які приїдуть на фестиваль до Кракова. Взагалі талановита малеча, яка співає і танцює, – це для мене діти космосу. Згадую наш багаторічний фестиваль «Таврійська зірка», на який «Твій плюс» має свідоцтво про авторське право, і у такому форматі це єдиний фестиваль в Україні. Більше 4 тисяч учасників. Ми робили малечі відеокліпи і багато потім працювали у нас на телеканалі.
Зараз ці діти розкидані по світу, але підтримують Україну своїм талантом. Тож із задоволенням проведу екскурсію для творчих дітей.
– Напевно, Ви добре знаєте історію Кракова, щоб проводити екскурсії?
– Це правда, обожнюю королівське місто, так називають Краків, і багато знаю про нього. Це місто овіяне легендами. Поляки вміють подати і свою величну історію, і красиву казку про старовинні населені пункти, унікальні місця своєї країни. І чим більше я в це занурююся, тим більше закохуюся у королівське місто. На курсах гідів нам говорять так: треба вміти продати Краків (у хорошому сенсі), презентувати його і себе, щоб люди до тебе їхали.
– Чи думали колись, що після понад 20 років у журналістиці Вам доведеться змінити фах, причому в іншій країні?
– Ну це життя. Я вже була викладачем, працювала на телебаченні й екскурсоводом теж. Будь-який фах можливо опанувати, головне бажання. На жаль, багато наших людей за кордоном розгубилися. Маючи хорошу освіту, працюють прибиральниками. Звісно, це теж професія, але не змогли вивчити мову, чи не захотіли. А є інші приклади, коли українці опановують фах, стають тут успішними, мають своє житло. Знаєте, і в складних обставинах завжди себе можна знайти. Якщо сидіти, нічого не робити, на щось чекати, то нічого й буде. Тільки наполегливість, без неї ніяк. Є чому повчитися і в поляків. У них якщо робота, то тільки робота. А не так, як у нас: прийшов зранку, одразу кави попити, зателефонувати мамі. Тут так не прийнято. А коли вони повертаються додому, то роботу залишають і займаються родиною, особистим життям. Вдома про роботу не говорять.
– Чи болить душа за Херсон?
– Ну «очевище» (польською – звичайно). З новин про Херсон розпочинається день, і він часто закінчується слізьми.
– А збираєтеся повернутися на Батьківщину?
– Аякже, у кожного з нас, херсонців, є мрія: повернутися чи хоча б приїхати до рідного міста, у свою квартиру, свій будинок, на свою роботу, і щоб там було безпечно. А от ви з колегами з Херсона (на фото) сьогодні пройшли екскурсію Королівська дорога, адже Краків був містом коронації польських королів, тому цей шлях приносить щастя! Значить, всім нам буде щастя.
Спілкувалася Марина САВЧЕНКО.