З важким серцем покидала рідні місця, але й повернення виявилося несолодким. У селі Тягинка Бериславського району Херсонщини збирає докупи залишки розтрощеного війною життя громади сільська голова Раїса ПОНОМАРЕНКО.
«Чоловіка поставили на коліна»
«У мене в хаті окупанти влаштували свій «штаб». Коли за моєї відсутності туди приїхав чоловік, аби погодувати собаку й курей, двоє солдатів поставили його на коліна. Вийшов їхній головний – майор із позивним «шураві» – й пообіцяв, що Юру зараз відвезуть «на яму». Кинувся кудись дзвонити, але невідомий співбесідник відповів: «Що ти з нього виб’єш, йому 63 роки». Тоді чоловікові дали дві хвилини, щоб зібрав потрібні речі, і ще тридцять секунд, аби зник з поля зору. Якщо затримається – погрожували розстріляти, – ділиться моторошними спогадами Раїса Миколаївна. – Після звільнення Тягинки я повернулася й побачила, що моє житло опоганене незваними гостями. Бандити викрали в помешканні усе, що було цінне та нове. Не погребували нічим: забрали одяг та чоловікові шапки, постільну білизну і навіть матраци, каструлі, розкладне крісло. Натомість залишили карту дорожніх шляхів України з написом від руки російською «С намі Бог!». Я її спалила».
Від грабунків до погроз
У Тягинці до окупації успішно працював ковбасний завод агрофірми «Прогрес», який селяни за старою звичкою називали «кооперативом». На його території перші загарбники «намалювалися» ще в ніч з 26 на 27 лютого, й одразу влаштували тривалий бенкет. Жерли, мов сарана, м’ясо та ковбасу з ранку до ночі, й не зупинилися, поки до останнього шматочка не з’їли. Власник підприємства Олексій Іванов хотів забрати бодай смалець, аби роздати людям. Не дали – «самим мало». Тепер на складах заводу вітер гуляє, але й після звільнення села рашисти його своєю увагою не оминають – з лівого берега Дніпра обстріляли маслоцех і дуже його поруйнували. Та й хіба тільки його? Перед втечею окупанти «похазяйнували» і в офісі агрофірми. Тут вони або викрали, або умисно розтрощили меблі, кидаючи їх об стіну. Вандали – що з них узяти?
По селах громади розбиті школи й будинки культури. А на дорозі Р-47 Херсон – Генічеськ, яка для громади справді є дорогою життя, підірвали автомобільний міст через малу безіменну річку. Місток був теж невеликий, але інша дорога в об’їзд – тільки через кар’єр, де також крутий підйом і слизько. Тож громада просить обласну військову адміністрацію та військових, аби той місток, за можливості, чимшвидше полагодили.
Мешканці Тягинки і навколишніх сіл досі не можуть оговтатися від пережитого. Пограбування, викрадення людей, погрози – це в окупації для них стало страхітливою буденністю. Покори загарбники добивалися цинічними методами. Солдати, приміром, попередили жіноцтво: «Якщо не будете слухняними, приходитимемо до вас увечері… в гості».
«Збирайте манатки й валіть за Дніпро»
Раїса Пономаренко навряд чи зможе забути, які події передували її вимушеному виїзду за межі громади. «Привезла в Тягинку хліб, а під сільрадою мене вже чекають – «шураві» у супроводі солдатів. І почалося: вивішуй символіку рф, складай списки на референдум та видачу гуманітарної допомоги. Відповідаю: складати списки чи вивішувати російську символіку мене ніхто не уповноважував. А стосовно гуманітарки, якщо хочете роздавати, то й роздавайте. Хто схоче – той візьме. Почалися погрози: не виконуватимеш наказів – «з тобою буде розмова коротка». Наступного дня у сільраді сцена повторилася, тож я упевнилася, що залишатися тут небезпечно – треба евакуюватися», – ділиться роздумами сільська голова.
Селянам на деокупованому правобережжі Херсонщини ще належить навчитися жити з болісними спогадами, переосмислити ставлення до них та до життя, яке тепер більше нагадує виживання. І визначитися зі ставленням до земляків, котрі стали зрадниками. Ті, хто відкрито допомагали насаджувати «руський мір», завбачливо повтікали з військовими рф. Але залишилися кілька дрібних попихачів, котрі досі живуть поруч. З ними ще розбиратимуться правоохоронці. А от сільська голова порадила таким односельцям збирати манатки й валити за Дніпро, а до неї в жодному разі ні з якими розмовами не підходити.
У інших селах Бериславщини нібито ні з того ні з сього одна за одною почали спалахувати хати, покинуті колаборантами. «І що б то могло трапитися? Мабуть, закорочення дротів…», – іронічно знизують плечима мешканці населених пунктів правобережжя, де з початку листопада електроенергії немає.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.