Експериментальний проєкт уряду у Посад-Покровському Чорнобаївської громади стає реальністю Насамперед, у чому суть цього експериментального проєкту? Зрозуміло, що відновити зруйновані під час повномасштабного вторгнення армії рф в Україну житлові будинки та об’єкти соцінфраструктури жителям цього села своїм коштом та місцевої громади було б не під силу.
Посад-Покровське під час наступу ворога на Миколаїв опинилося в епіцентрі бойових дій. Лінія фронту проходила майже на його околицях. Тож загарбники не шкодували сил, і особливо снарядів, аби її прорвати. Як результат – у селі після того, як ЗСУ прогнали ворога за Дніпро, не залишилося практично жодного вцілілого будинку.
Знищені школа, будинок культури, амбулаторія, приміщення місцевого старостату тощо. Ось тоді посадпокровцям підставила плече держава. Після того, як президент побував тут і ознайомився з ситуацією, рішенням уряду село було включено до проєкту комплексної забудови (а таких населених пунктів визначено шість в Україні), який став експериментальним. Фінансування його держава взяла на себе. Відновлення населених пунктів проводиться за принципом «краще, як було».
Уперше у повоєнному Посад-Покровському я побував у листопаді минулого року. Тоді процес відновлення села тільки-но набирав обертів, щойно заклали фундаменти перших п’яти житлових будинків. До речі, кошти на їх спорудження та ще 20 подібних тоді виділив уряд Німеччини. Пригадується, міністерка з питань економічного співробітництва цієї країни Свенья Шульце під час неоголошеного візиту до Одеси у січні минулого року прокоментувала це рішення так: мовляв, Україні для перемоги у війні з рф потрібне не лише озброєння, а й допомога в цивільній сфері.
І ось я знову стою вже не перед щойно закладеним фундаментом будинку, а перед спорудженим об’єктом, який незабаром гостинно прийме новоселів. Стою не сам, а з його господарем – Миколою Данилевським. Минулу зиму він пережив у модульному будинку, встановленому поруч. Прибудував веранду, утеплив. Тож процес будівництва проходив на його очах.
Свого часу Микола Павлович працював одним з головних спеціалістів місцевого радгоспу, дбав і про колективне господарство, і власне розвивав. Тепер ні того, ні іншого немає. Цікавлюся у нього враженнями від підтримки держави та роботи будівельників.
– Що тут і говорити, самі відбудуватися ми не змогли б, – щиро визнає Микола Павлович. – А що стосується роботи будівельників, то вони молодці. Працюють швидко і якісно. За півтора місяця звели п’ять будинків, і це в холодну пору року. Зараз завершують їх утеплення і візьмуться за внутрішні роботи. Тож новосілля вже не за горами.
Ніби на підтвердження його слів на риштуваннях з’являється будівельник. Микола Карпук завершував утеплення стін. Сюди приїхав з Волині, з села Смоляри Ковельського району. Другий місяць працює тут. Каже, коли запропонували поїхати до Посад-Покровського, довго не роздумував. Хотілося бути причетним до великої справи – відновлення зруйнованого російськими окупантами українського села.
Микола Данилевський міг би претендувати і на будинок площею 90 кв м, зібрані документи дозволяли, але погодився на менший – 70 кв м. Мовляв, їм з дружиною вистачить…
А ось сусідам навпроти – Валентині та Олександру Бурлаку (на фото) – доведеться зачекати на спорудження нового будинку. Справа в тому, що вони ще не зібрали повний пакет документів про право власності на житло. До того ж, свого часу не узаконили належним чином веранду. Через це тепер отримають новий будинок лише площею 50 кв м. До війни жінка працювала листоношею в селі. Коли лінія фронту підійшла до Посад-Покровського, разом з чоловіком виїхали на його батьківщину – до Молдови. А коли ЗСУ прогнали окупантів за Дніпро, повернулися до рідної оселі. Тільки її як такої вже не було.
– Ворожий снаряд зруйнував наш будинок на дві сім’ї з входами з двох боків, – розповідає Валентина Дмитрівна. – Вціліли лише стіни прибудови. Тож утеплили її, перекрили дах. Спасибі, місцева церква допомогла шифером. Так і живемо…
Стоїмо біля котловану майбутнього будинку, на дні якого чітко видніється монолітна стрічка фундаменту. Бетон вичікує, набирає міцності. А вже за день-два будівельники почнуть монтаж блоків, які за годину мають підвезти – вже хлопці прийшли розвантажувати. – Дуже добре працюють будівельники, – схвально відгукується про їхню роботу жінка. – Цей будинок заселить сім’я Віктора Данилевського. Ні, він не родич Миколі Павловичу, однофамілець. У нас люди дружні, допомагають одне одному, діляться, чим можуть.
І як прояв вдячності будівельникам, що прийшли розвантажувати блоки, Валентина Дмитрівна запрошує їх погрітися чаєм чи кавою. Прохолодно ж надворі. З того, як ведуть розмову господарка і гості, відчувається, що гріються вони тут часто. Якою б вулицею села не йшов чи не їхав, скрізь відчувається ритм великої будови. По обидва боки на місці руїн вириті котловани, на дні яких рівними стрічками лягли монолітні фундаменти. На деяких вулицях вже прокладено водопроводи.
На вулиці Бобровського зустріли Івана Єрещенка. Він з Миколаєва, за професією геодезист. У Посад-Покровському працює більше місяця. Без його ювелірної роботи тут ні водогону не прокласти, ні ділянки не спланувати. А ось цей будинок зводить бригада, до складу якої входять чотири будівельники з одного волинського села. Володимир Вашестюк, Дмитро Самостюк, Валентин Ковальчук та Станіслав Афанасьєв приїхали на Херсонщину з Жиричів Ратнівської громади Ковельського району. Мають неабиякий досвід роботи. Самі готують бетонний розчин, тож фундаментні блоки швидко лягають на місце рядами.
Із виконробом київського ТОВ «Вега» Володимиром Совгирою (на фото) зустрілися безпосередньо на будмайданчику. Він, до речі, займає площу майже 4,5 кв км. Володимир контролював роботу підлеглих: коли треба було, підказував, а то й поправляв.
– Третій тиждень ми в Посад-Покровському, – повідав виконроб. – До складу нашого «десанту» входять 7 бригад по 5 будівельників. Кожна має у своєму розпорядженні відповідну техніку, забезпечена всім необхідним для роботи. За цей час вже заклали 35 будинків: вирили котловани чи прорили фундаментні траншеї, проклали дренаж та монолітні стрічки. Там, де вже бетон набрав міцності, ведемо монтаж фундаментних блоків. Завдання перед київськими будівельниками стоїть нелегке і відповідальне: у стислі строки звести 70 нових різних за розмірами житлових будинків: площею 50, 70, 120 і 140 квадратних метрів. Судячи з темпів роботи, хлопцям це під силу. Тому приємно бачити, як на очах виростають нові будинки.
– Темпами роботи будівельників я задоволений, – ділиться враженнями від побаченого у селі начальник Служби відновлення та розвитку інфраструктури Херсонської області Микола Савченко. – Головне сьогодні – побудувати житло для людей. Нині в роботі 120 будинків. Задіяно будівельні бригади п’яти підрядних організацій. – Бачив, прокладення водопроводу йде повним ходом. А що з газифікацією села? – У стадії завершення її проєктування, – відповів Микола Миколайович. – Думаю, затримки не буде. Спеціалісти до роботи готові. Було б фінансування… – Коли почнеться спорудження школи, амбулаторії, будинку культури? – Насамперед – житло для людей, прокладемо комунікації, а вже потім приступимо до спорудження об’єктів соцкультпобуту, асфальтування вулиць і тротуарів. Попри великий обсяг роботи на будівельному майданчику, зайнятість при цьому всіх служб, керівників, спеціалістів, у Посад-Покровському місцеві мешканці не обділені увагою та турботою. Сюди регулярно приїжджають бригади лікарів, місцевим виділяється гуманітарна допомога, а на обігрів осель – дрова тощо. Все робиться для того, аби вже наступного року можна було сказати: село справді стало кращим, як було.
Анатолій ЖУПИНА.