Яких тільки високих і поважних гостей не бувало в Українському культурному центрі у Таллінні за роки його існування: перші особи держав, міністри, дипломати, відомі митці, діячі культури та багато
інших. Та цього понеділка, 19 серпня, тут відбулася особлива зустріч. До Центру завітали українські захисники – бійці, які отримали важкі поранення і зараз перебувають на лікуванні та реабілітації в Естонії.
Напередодні засновник і керівник Українського культурного центру Анатолій Лютюк оголосив, що прийти на цю зустріч за бажання може кожен. А, як відомо, українські біженці, котрі через війну опинилися далеко від рідної землі, переживають на чужині глибокий сум… І побачитися зі своїми – з українцями, а тим паче з нашими героями – це велика радість, це справжня подія!
Тож ввечері 19 серпня на подвір’ї Українського культурного центру «виріс» довжелезний святковий стіл, накритий у наших кращих традиціях. Дідо, як тепло називають українці сивобородого монаха Анатолія Лютюка, з такої нагоди дістав величезний казан та розклав багаття… І наповнилися вулички та вулиці Старого міста ароматами смаженини!
На годиннику пів на сьому вечора. Аж ось і гості у дворі… Назар Кордюк – зі Львова, у повномасштабній війні він був сапером групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Олександр Мельник – з Луцька, він у ЗСУ –
з 2018 року, стрілець, кулеметник 100-ї бригади ТРО 53-го Луцького батальйону. За плечима обох воїнів бої на найважчих напрямках, у найгарячіших точках фронту. Й обом чоловікам власний внесок в оборону України дався вкрай дорого… Назар через пів року після мобілізації, наприкінці листопада 2023-го, отримав важке поранення і втратив ногу. Сашко ж у травні минулого року в бою втратив обидві ноги. Попри це, ані Назар, ані Сашко ні на мить не пошкодували, що
стали на захист рідної землі.
Особливо проникливо про це сказав Сашко Мельник:
– Мені у ТікТоці дехто з «розумних» чоловіків писав: «Я сховався, а ти – тормоз! І тепер мене дівки люблять, а ти, безногий, нікому не потрібен». Але я ні про що не шкодую. Шкодую лише про те, що вбив мало кацапів! Якби я не пішов на війну, вони могли дійти до того ж Луцька і зробити таку саму Бучу…Я спілкувався з людьми, які звільняли Бучу. Те, що показують по телевізору, це менше десяти
відсотків від того, що там було насправді. Хтось мені каже: «Ви захищали олігархів, Зеленського… Ні, я захищав свою сім’ю, своє місто, своїх друзів, тих, кому здоров’я не дає змогу піти на війну, але
вони допомагають по-іншому. Я захищав тих простих українців, яких поважаю і люблю та які поважають і люблять мене. Але, що поробиш… На жаль, в Україні також дуже багато «лайна»…
Збулася маленька мрія українських захисників – вони побували у Фінляндії!
Попри свій нелегкий фізичний стан, Назар Кордюк та Олександр Мельник не втрачають силу духу і в майбутньому планують бути корисними як для українського фронту, так і для тих, хто вже не може
повернутися до бою за Україну:
– Я хотів би і сам стати протезистом, тому що тепер протез мені потрібен усе життя, і я мав би змогу його підганяти, робити максимально комфортним. Також хотів би виготовляти протези для
інших хлопців, бо їх, таких, вже, на жаль, дуже багато. А ще я думав, можливо, збирати дрони для нашої армії, – поділився планами Назар.
А от Олександр Мельник має велике бажання створити у рідному Луцьку ветеранський хаб:
– Хочу допомагати ветеранам, і щоб ця допомога йшла туди, куди треба, а не по кишенях… Якщо український захисник повертається і бачить, що ветерани нікому не потрібні, він скаже: «А за що я воюю? Якщо мене покалічать, я буду безпорадний і нікому не потрібний?!». Такого не повинно бути, – зауважив Олександр.
До Естонії українські захисники прибули на запрошення благодійного фонду, і тут, у столичній лікарні, вони та ще двоє інших важко поранених захисників України, отримали протезування і проходять реабілітацію. У Таллінні їх з перших днів оточив увагою Конгрес українців Естонії та, зокрема, його голова Віра Коник. Хлопці мали дуже насичену культурну програму і навіть збулася їх маленька мрія – вони побували у столиці Фінляндії Хельсинки, куди вирушили паромом
із Таллінна. Яскраві емоції також подарувала зустріч з естонським футбольним клубом «Левадія», який виступає у Преміум лізі. Та найбільш приємною несподіванкою для Сашка і Назара стало те, що
тут, за дві тисячі кілометрів від дому, вони знайшли таку велику і дружню українську родину, якої їм тепер дуже не вистачатиме. Але жінки, які накрили для наших героїв великий святковий стіл, не
приховували своєї впевненості: усі разом обов’язково зберемося знову, аби нарешті відсвяткувати закінчення війни і перемогу України!
Титульне фото: Олександр Мельник і Назар Кордюк разом із херсонками в Українському культурному центрі в Таллінні.
Тетяна Підгородецька.
Фото автора.
P.S. У щирій розмові з Олександром Мельником, який втратив у бою за Україну обидві ноги, ми також дізналися, що він збирає кошти на машину, аби легше було пересуватися та стати більш мобільним і корисним у своєму важкому стані. Олександр вже багато років – батько-одинак, у нього є лише 26-річний син, якого він з 10-річного віку виростив сам, а також мати, яка бореться з онкологією. Тож якщо ви можете підтримати Сашка в його зборі на автівку, надаємо його
реквізити: посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5u1DNmDomD
Номер картки банки 5375 4112 0840 6707 (Мельник Олександр
Валентинович).