Поліна Райко художниця-самоучка з Олешок, стала відомою у світі після воєнного злочину, вчиненого російською армією 6 червня 2023 року, коли була подірвана гребля Каховської ГЕС. Внаслідок екологічної катастрофи, яку спричинив цей теракт, було затоплено кілька десятків населених пунктів. Тоді ж був знищений і будинок Поліни Райко – унікальний культурний об’єкт, котрий за шість останніх років свого життя художниця перетворила на дивовижну інсталяцію. Розписами та химерними малюнками будинок був вкритий зовні і всередині. Після затоплення будинку фрески були частково знищені. Сьогодні Лівий берег залишається окупованим, а затоплений будинок Поліни Райко із залишками культурної спадщини художниці продовжує руйнуватися.
Херсонський центр культурного розвитку “Тотем” багато років опікувався будинком-музеєм, було докладено чимало зусиль, аби після смерті Поліни Райко дім зберігся та отримав статус музею, адже знаходився у приватній власності, а спадкоємці не були зацікавлені у мистецтві та збережені об’єкту, як культурного. До нової книги, яку презентували у Львові увійшли документальні матеріали, фотографії будинку, а також вперше “Тотем” представив врятовану колекцію малюнків. Невидиме – це і є сама Поліна Райко, говорить Олена Афанасьєва керівниця “Тотему”. А про те, як створювалася книга, вона розказала журналістам Нового дня.
Визволення пам’яті
“Публікувати книги під час війни досить складно, на це потрібні кошти. Ми готували проект “Херсон. Визволення пам’яті”, там були речі з Херсона – артефакти музею спротиву. Ми на них акцентували увагу. І саме тоді наші донори (проект USAID “Демократичне врядування у східній Україні”) запропонували – а чи не хочете ви видати книгу про Поліну Райко? Бо це також про визволення, порятунок нашої пам’яті.”, – розповідає Олена Афанасьєва.
Розписи на стінах власної оселі Поліна Райко почала створювати у 1998 році. Тоді їй було 69 років. Малювати ніхто не вчив, життя було важким з дитинства. На той момент жінка вже поховала дітей і чоловіка, а розраду шукала у творчості. Малювала найдешевшою фарбою, вчилася сама. Чайку, наприклад, вчилася малювати з етикетки від шоколадки, а церкву з пляшки Кагору, а згодом напрацювала свій унікальний авторський стиль.
Розписи Поліни Райко містичні, химерні, сповнені символізму. Схожі на дитячі малюнки і водночас глибоко змістовні. Тут і потойбічний світ, і фольклор, притаманний півдню України. Християнство переплітається з язичницькими віруваннями, оживають в малюнках українські пісні та історії життя людей, часом трагічні, часом смішні. З Поліною (Пелагеєю – справжнє ім’я художниці) Райко познайомились у 2000-му році, – згадує Олена Афанасьєва. В Олешках була дуже гарна природа. В той час почали створюватися бази зеленого туризму, господарі почали думати, чим би зацікавити гостей, куди повести і що показати. Так і дізналися, що є місцева жіночка, яка розмалювала усю свою хату. І почали до неї возити гостей. Олена Афанасьєва згадує:
“Почали возити гостей, але не заплатили, хоча обіцяли. Тому її публічність почалася з образи. Через це і моє особисте знайомство з Поліною Райко почалося “стук-стук у ворота. Добрий день, ми тут приїхали, нам казали, що у вас є розписи…”
Натомість пані Поліна спробувала прогнати непроханих гостей, адже перший раз її обманули. Та згодом у митців зав’язалася дружба, котра тривала аж до смерті художниці.
“Нас вперше до Поліни Райко повіз Сергій Дяченко, наш краєзнавець. А потім ми вже почали самі дружити. Потім туди приїхав Слава Машницький (ред. засновник благодійного фонду Поліни Райко, пропав під час окупації). І почався двіж”.
Під час презентації книги глядачам показали уривки документального фільму за участю Поліни Райко. Художниця любила співати, мала відмінне почуття гумору.
“Співала пісні українські народні, церковні і малювала. Вона вважала справжнім дивом, що у неї від того нічого не боліло. Казала: стою, малюю, співаю і нічого не болить”.
“Із болю створювати красу”
Чи на перше, що створила Поліна Андріївна, був напис на воротах гаража – Як знайти дорогу в рай. З цього гаража колись виїхала її донька та загинула в автокатастрофі. Напис був майже невидимий. Вона потім зверху малювала, – розповідає Олена Афанасьєва. Згодом з’явиться малюнок ангела, який оберігає двох дітей (художниця пережила обох власних). Невеличку ікону, яка стала прообразом картини згодом знайшли на смітнику разом з ескізами та записами художниці. Спадкоємці не дуже цінували залишене жінкою. Це одна із врятованих особистих речей. Тільки у янгола Поліни Райко – коричневі крила. Бо то земний янгол – пояснювала авторка. Там же на стінах вітальні закарбовані портрети сестер і її самої – сидячі на місяці у райському саду з синіми квітами в руках. Подружнє життя не було щасливим. Один з містичних малюнків – чоловік, що пливе у потойбічному світі на човні (бо любив рибалити), а щоб не було сумно у потойбіччі – художниця домалювала йому пляшки з випивкою та музичний інструмент.
“Її творчість, вона виходила із втрат. Поліна – людина, яка вчить із болю створювати красу. І оце є те Невидиме”.
Як рятували будинок Поліни Райко
Художниці не стало у 2004-му. Відтоді тривала боротьба за збереження будинку.
Олена Афанасьєва: “Проблема була в тому, що треба було рятувати будинок. Адже на той час він не був об’єктом культурної спадщини. Спадкоємець хотів це просто продати сусідам. А сусідам просто потрібна була земля. Бо у сусідів будинок був нормальний, а місця під гараж не було. І вони хотіли купити то як землю, знести той будинок і поставити гарний гараж, щоб тримати там джип. Тоді я пішла в Управління культури наше обласне, в охорону пам’яток. Вони сказали, що нічого не можуть зробити, тому що це – не пам’ятка, і його (будинок) не збираються ставити на облік. Я ходила-ходила і одного разу просто сіла в кабінеті і сказала:”я нікуди звідси не піду, доки ви мені не скажете, що реально можна зробити”.
Будинок було поставлено на попередній облік для дослідження. Протягом дев’яти місяців його не можна було продати чи купити. Завдяки цьому херсонські митці змогли знайти нових власників, які були зацікавлені в тому, щоб купити і зберегти будинок як музей. Це було Україно-канадське подружжя.
“Вони купили будинок, щоб створювати там музей. Проте не дбали про нього абсолютно. Плани у власників змінилися, і вони вже там нічого не робили. І ми не могли. Адже це вже була приватна власність. Коли управління культури нарешті знайшло кошти – хотіли викупити цей будинок для реального створення музею. Проте власники вже більше не виходили на зв’язок. І ось так все це тягнулося до окупації та підриву каховської ГЕС. Бо якщо будинок був би законсервований, можливо, розписи більше збереглися б”.
Сьогодні розписи Поліни Райко можна побачити хіба що на сторінках книги. Незабаром вона потрапить на полиці українських бібліотек, щоб більше людей змогли дізнатися про самобутню художницю з півдня України. А ще роботи Поліни Райко обіцяють оживити завдяки доповненій реальності.
На презентації побувала ОЛЕСЯ СКРИПКА.