Третій рік війни загартував українців морально. І там, де неможливо змінити ситуацію, залишається тільки її прийняти та покликати на допомогу почуття гумору. Звісно, пишні свята – не на часі, але жителі прифронтових зон все одно намагаються принести у своє життя частинку свята – як символу віри, що нормальне життя обов’язково повернеться на зруйновані вулиці українських міст. Напередодні Нового року журналісти Нового дня поспілкувалися з херсонцями та запитали в них, чи лишається місце хоч маленькому святу у повсякденному житті під постійними обстрілами.
Ялинка, що витримає ракетний удар
Напередодні свят усі ми шукаємо подарунки для рідних. Звісно, з огляду на сьогоднішні реалії, запити дуже змінюються, а замість светрів з оленями та чашок з новорічними гномами, українці все частіше обирають термобілизну чи хімічні грілки, що зігріватимуть близьких в окопі, акумулятори та генератори, що нестимуть світло і тепло рідним у прямому і переносному сенсі. А на сайтах інтернет-магазинів, що продають новорічний декор, люди шукають ялинку, що витримає, наприклад, збиття шахеду поруч з будинком
Що роблять херсонці напередодні свят? Волонтерять, хтось плете сітки, не обходиться і без маленьких подарунків для близьких та друзів. Наша співрозмовниця як раз створює святковий декор із того, що є. Сьогодні майже не купують новорічні прикраси, бо треба і самим вижити, а ще й задонатити, але краси все одно душа потребує.
Головне – не падати духом
Макарова Ганна Василівна, живе у Херсоні.
“Різдво, Новий рік – це сімейні свята. Для мене завжди вони були дуже важливими. Але оскільки зараз син у мене далеко, то буду святкувати сама. Не падати ж духом? Тому все одно – купую сама собі шампанське, накриваю стіл і чекаю до 12-ї години, зустрічаю Новий рік.
– А дім прикрашаєте?
– бов’язково. Вже до святого Миколая поставила ялинку, гірлянди почепила, різні поробки гарні зробила, ще й місяць у мене висить. На дверях у мене шишки. Ми поробки ходимо робити на майстер-класи до нашої улюбленої майстрині Роксани. Вона нас навчає, і ми багато подарунків тут своїми руками наробили – цукернички, гномики – усе це, щоб у наших близьких та друзів був гарний настрій.
– Думаєте, доречно святкувати під час війни?
– Я вважаю, попри війну все одно свята залишаються. Життя продовжується, не можна опускати руки. Дуже хочеться побажати усім нашим херсонцям терпіння, все це витримати, щоб ми перемогли, а війна швидше закінчилася. Я залишаюся в Херсоні, нікуди звідси не поїду, хоча і кликали – в Польщу і на захід України. Та це моє рідне місто, тут батьки поховані. Ми будемо тут, будемо його берегти.
Про що мріють херсонці
Марія Сергіївна Носок, живе в Херсоні вже 55 років. Говорить, що давно вважається місто своїм рідним. Все життя пропрацювала на ХБК, а ще дуже любить шити, дарувати друзям маленькі подарунки.
– Як ставитеся до різдвяних новорічних свят?
– Дуже гарно. Все одно хочеться чогось світлого, хорошого. Для мене Різдво – це оновлення, народження чогось нового, новий етап у житті.
– Вважаєте під час війни потрібно святкувати?
– Потрібно. Але без ось цих всіх “А-лю-лю” і скажених танців до ранку, як деякі роблять.
– А оселю прикрашаєте?
– Обов’язково. Хочеться щоб перед очима було щось красиве. Це варто робити, особливо, якщо в хаті маленькі діти.
– І самі прикрашаєте?
– Звісно. У мене буде стояти новорічний гном. Ми його робили у нашому жіночому клубі дизайну. А поруч буде мішечок, а в ньому подарунки для моїх правнуків.
– У вас вже і правнуки є?
– Так (сміється) хлопчики маленькі, а старший в Києві лікується після поранення на фронті. Слава Богу, вдалося врятувати ногу.
Пані Марія власноруч робить маленьку ялиночку:
“Я виросла серед лісів на хуторі. Пам’ятаю, які там великі гарні ялинки були. Мені дуже шкода було, коли їх рубали, краще хай живуть.
– Збираєтесь родиною на свята?
Звісно. Я з онукою живу, нас п’ятеро.
А Різдво по-новому стилю святкуєте чи по-старому?
По-новому. Як тільки Україна перейшла. Я завжди це знала, колись Різдво святкували 24-25-го грудня. Я багато читаю історичних книжок. Тому поклала собі це на серце.
Які страви готуєте?
Кутя, а там, як Бог дасть. Голубці робимо.
Новий рік святкуєте?
Авжеж, люблю Новий рік. І дітки люблять. Мої правнуки мені допомагають прикрашати і прибирати.
А для херсонців чогось хотіли би?
щоб ми вільно могли пересуватися по місту, не дивитися на небо зі страхом, яка там нечисть летить. Хочу вільно ходити по магазинах, гуляти з правнуками.
Навколишня реальність не дуже надихає, росіяни спотворили херсонські вулиці, багато розвалених будинків, тому принаймні в своїх стінах (у кого вони вціліли) херсонці намагаються створити затишок та красу.
Херсонка Наталія вже кілька років як ВПО, вдома була востаннє під час окупації. Жінка поділилася з нами своєю історією.
За моєю хатою придивляється бабуся. Ходить, провітрює час від часу. Десь якісь уламки підмете на подвір’ї. І ось вона мені телефонує і каже – Наталю, у тебе там в гаражі кілька ялинок стоять. Можна я одну сусіду позичу на свята , бо в нього в літню кухню попало (снарядом) і згоріла ялинка, а дуже хочеться.
… Щоб ви розуміли, той чоловік сам лишився, сусідів нема, всі виїхали – це Антонівка. Але мріє людина про ту ялинку. Звісно, я сказала – хай забирає, і іграшки теж. Аж сльози на очах, так хочеться тих наших херсонців обійняти. І щоб в них все було, особливо тихе небо.
Щодня росіяни з Лівого берега “вітають” жителів незламного міста залпами артилерії, а херсонці намагаються не втрачати віру і щоб не падати духом творять дива власноруч.