Маслов Олексій Леонідович 1975 року народження. Уродженець Малої Лепетихи. На жаль, поповнив небесне військо наших земляків…
Пам’ятаю Олексія завжди життєрадісним та усміхненим, світлим хлопцем. Жили вони по вулиці Гагаріна, біля старої школи, де поруч росла розлога двійна шовковиця і ми малі (і не одне покоління) там завжди гуляли. Так як він був старший відносно моїх однолітків, то користувався у всіх хлопців беззаперечним авторитетом, бо хто ж як не старші хлопці навчали нас тому, що нам було цікаве, незвідане та нове! І хоч сфера наших цікавостей була досить специфічна і часто небезпечна, та лише так набувається досвід молодих років… Як зробити ракету з корпусу від аерозольного балончика, серебрянки, пороху та ще декількох елементів – знає Льоха. Де взяти підшипники на ножний скейт, конструкція арбалету, маршрути по балці, печерах – також до Льохи. Перші спортзали, тренажери, гирі, гантелі також йшли від старшаків.
Мала Лепетиха раніше була досить “живим” селом і в кожному дворі було життя. Діти різних поколінь, а на канікули з’їжались з міст до бабусь та родичів ще більше підлітків і це додавало свого колориту, та різних пригод (раніше інтернету не було, вся інформація йшла з перших вуст). От так ми і дорослішали. Старше покоління виростало, йшло в армію, одружувались, народжували дітей, їхали до міст, а на їх місце приходили нові “авторитети”. Та це було звично і природньо.
Пройшло багато часу з тих славних минулих літ, кожен шукав своє місце під сонцем.
Та події 2022 року для багатьох все кардинально змінили. Жителі лівобережної Херсонщини за один день опинилися в окупації і багато хто не міг змиритись з таким положенням речей. Серед таких був і простий хлопець Льоха Маслов. Спочатку була думка, що це все тимчасово і скоро наші повернуться. Проте час показував, що два-три тижні можуть розтягнутись на роки, а за цей час окупаційна адміністрація почала впроваджувати свої правила та закони, а також здійснювала дії, націлені на утиски патріотично налаштованих громадян, котрі опинилися заручниками подій. Перше, що вимагалося, це отримання російського громадянства та паспорта федерації.
Олексій провів в окупації більше року та відмовився отримувати російський паспорт. Ще в окупації він твердо вирішив виїхати з не підконтрольних територій, щоб долучитись до Сил Оборони України і самому звільняти Рідний край. Так і сталось. У серпні 2023 року, він зміг виїхати з українським паспортом та відразу долучився до ЗСУ. Першим місцем служби був штурмовий загін, де після декількох операцій він отримав поранення, потім госпіталь, навчання і вже згодом він став навідником-оператором гармати на БТР М -1117.
Останній свій бій молодший сержант Маслов Олексій Леонідович прийняв у вересні 2024 року на Курахівському напрямку…
Вічна пам’ять Герою. У нього залишився син, який також служить в Силах Оборони України.
На таких звичайних,простих хлопцях і тримається Україна, ті, хто йдуть першими ,завжди кращі. Будьмо вдячні їм, та знайте, що всі, хто живі, не мають права зрадити їх… живіть, але пам’ятайте, завдяки кому ми живемо….
СЕРГІЙ ПИЛИПЕНКО. Спільнота “Історія Малої Лепетихи”.