Вертеп та колядки – давня українська різдвяна традиція, яка дарує людям віру і надію на спасіння, а цього разу вона об’єднала ще й Південь та Захід нашої країни. У прифронтовий Херсон завітали колядники зі Львова, щоб показати дітям та дорослим різдвяний вертеп. З учасниками вистави поспілкувалися журналісти Нового дня.
Сьогодні зранку у Херсоні гучно, та це не зупиняє колядників. До колективу увійшли волонтери, студенти Українського Католицького Університету. Дехто з учасників в Херсоні не вперше. На запитання – чи страшно виступати так близько до фронту, відповідають – так. Проте бажання принести трохи радості та підтримати херсонців перемагає.
Ангеліна родом з Рівного, дівчина приєдналася до львівського вертепу у ролі Ангела, вона студентка зі Львова.
– Я була в Херсоні раніше. Я дуже рада, що місто досі живе. Нас тут гарно приймали. Така чудова літургія була, люди зібралися подивитися різдвяну виставу. Зустріли нас, нагодували. Багато дітей. Тримайтеся, херсонці. Ми з вами всім серцем.
Настя Новік також ангел, тільки херсонський – вона акторка дитячої театральної студії “Роксана”.
– Я завжди ходжу до церкви по святах і в неділю. Сьогодні у мене день народження і я прийшла подивитися виставу. Львівські ангели гарні і вони так красиво співали. Мені неймовірно сподобалося.
Херсонська дизайнерка та керівниця театральної студії Роксана прийшла подивитися вертеп разом зі своїми учнями. Нещодавно вони і самі ставили різдвяну виставу у Херсоні. Вертеп розповідає історію народження Спасителя світу Христа, але водночас – це народне дійство, яке у різні часи обов’язково перегукується з навколишньою дійсністю.
– У Вертепі, окрім традиційних біблійних персонажів, таких як пастухи чи царі, що прийшли привітати народженого Ісуса, з’являються і персонажі, які уособлюють зло чи якісь лихі людські якості. Головний антагоніст різдвяного вертепу – це, звісно, цар Ірод. У сучасному світі цей образ у нашій уяві починає переплітатися з іншим лихим північним царем – президентом сусідньої держави, який приніс на Україну війну і зруйнував дитинство нашим херсонським дітям. Ми, коли ставили у Херсоні вертеп, хотіли також його показати, але потім передумали і вирішили притриматися традиційного сюжету. У наших друзів зі славного міста Лева вистава триває довше – близько 40 хвилин. Тому у них вистачило місця і для персонажів сучасності – як от диктатор сусідньої країни, також там є уособлення країн НАТО, які нам допомагають, збірний образ – українського військового. Нам дуже цікаво було подивитися цю виставу. Це такий своєрідний обмін досвідом, – говорить Роксана.
Юрій Мурин – керівник студентської організації “Україна єдина” Українського католицького університету, організатор вертепу та волонтерської поїздки на Херсонщину. Різдвяні вистави разом з дітьми та студентами ставить вже багато років. Перші поїздки організовували до військових у прифронтові міста ще до повномасштабного вторгнення, а після початку війни пан Юрій та його колядники відвідали багато сіл та містечок на деокупованих територіях України. Минулого року виступали на Харківщині. На Херсонщину приїхали вперше. Чоловік розповідає, що робили спільні вистави разом з колядниками з деокупованих територій. Цього разу є запити поїхати до військових ближче до фронту, тому школярів у поїздку не брали з питань безпеки, а у вертепській команді – студенти та семінаристи з підготовчого курсу Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ. Проєкт “Вертеп на Схід” зародився в УКУ (Українському католицькому університеті) ще за часів Революції Гідності у Києві.
– Ми розуміємо, що треба це робити. Потрібно цим ділитися. Люди підхоплюють. Ми говоримо дітям – ось ви побачили і можете далі теж самі робити. Радіємо, що в Херсоні під час війни також є вертеп. Це чудово. Насправді навіть костюми не так важливі, як настрій. Ми вже робили вертепи, минулого року. Щоб не було скупчення людей – просто ходили по хатах. Це більше в селах було, тому ми йшли від хати до хати. Дехто не знає, що таке вертеп, відноситься з пересторогою, бо зараз такий час. Тому ми просили допомоги у місцевої влади. Вони заздалегідь людям розказували, і хто хотів, щоб до нього завітав вертеп – вони записувалися. В перший день ми обійшли 10 хат, а на наступний запрацювало сарафанне радіо – і в нашому списку додалося ще 18 хат. Люди почали кликати до себе. Це торік. Наша вистава цьогорічна триває 40 хвилин, а попередня тривала десь 25, щоб діти так не втомлювалися. Бо у нас Андрійко був – він у восьмому класі, то до останньої хати вже ледве дійшов.
– А чия ідея була створити таку виставу?
– Саму ідею ми вигадали разом з Соломією, моєю дружиною, а сценарій писала львівська поетеса Зоряна Лісевич. Ми їй казали, що ми хочемо, яка ідея – і вона це все оформлювала гарно. Вона вже декілька років нам пише. Ми трохи коригуємо під себе.
– Якісь ще вистави, окрім вертепу, робите?
– Так, робили різні вистави ще до пандемії. Ми ж їздили до військових з вертепом завжди. І вони просили, щоб ми робили це частіше. Але Різдво один раз на рік, тому довелося інші театри вигадувати. Ми робили вистави не пов’язані з Різдвом, а пов’язані з сучасністю, з війною. Одна з останніх, яку ми ставили – це була вистава, у якій брали участь діти з Торецька. Тобто ми приїздили, готували їх до виступу і потім разом з ними їздили по точках, показували театр для наших військових. У нас було 6 таких вистав ще до пандемії, до повномасштабної війни. Зараз знову вертеп – з нього вся ця ідея починалася.
Далі Різдвяний вертеп поїде нести звістку про народження Христа у прифронтові містечка Півдня, а потім ще далі на Схід, аби в кожний куточок України обов’язково завітало Різдво.