Ранок у прифронтовому селі починається не з кави. Він починається з телефону – перевірити, чи безпечно сьогодні. Чи можна везти дітей до школи. Чи працює укриття. Чи є загроза обстрілів саме зараз, саме тут. Від цієї інформації залежить життя.
Восени 2025 року Національна спілка журналістів України провела дослідження в восьми областях: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській. Опитали 400 людей – звичайних мешканців сіл і міст, які живуть під обстрілами або щойно вийшли з-під окупації.
«Для нас війна не десь там, а ось тут, на відстані простягнутої руки, і ми маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій», – пояснює 58-річна працівниця органів місцевого самоврядування з Чернігівської області. Ця фраза якнайкраще описує стан людей, які живуть біля лінії фронту.
Безпека – понад усе
Коли людей запитали, які новини їх цікавлять найбільше, відповідь була однозначною. Майже 79% респондентів назвали безпекову ситуацію у власному регіоні найважливішою темою. Ще 71% цікавляться подіями війни в Україні загалом. Місцеві новини різної тематики цікавлять 60% опитаних.
Але найцікавіше – інше. Коли людей запитали, яких новин має бути більше, картина трохи змінилася. Виявляється, про війну в Україні загалом пишуть достатньо – цього контенту вистачає. А ось про безпекову ситуацію у власному селі чи місті інформації бракує. 58% опитаних сказали, що хочуть більше знати про те, що відбувається саме тут, у їхній громаді. Бо національні медіа розповідають про фронт загалом, а от що коїться за кілометр від дому – цього часто немає ніде.
«Важливіше те, що трапляється тут і зараз, щоб при необхідності люди могли швидко зорієнтуватися», – каже 20-річна бариста з Харківської області. А 74-річна пенсіонерка з Дніпропетровської області додає: «Треба знати, де можна сховатися».
Люди хочуть бути готовими. Хочуть знати, як захистити себе і своїх близьких.
«Для мене всі теми, окрім війни, зараз на задньому плані», – зауважує 31-річна працівниця ІТ-сфери з Донецької області. Дослідження показало, що мешканці прифронтових територій не хочуть тікати від війни у розважальний контент. Вони розуміють: зараз не час розслаблятися.
Але при цьому люди не хочуть читати тільки про жахи. Вони потребують збалансованої інформації. «Негативної інформації вистачає, хочеться позитиву», – підсумовує 50-річна вчителька із Запорізької області.
Де шукати правду в морі інформації?
Тут починається найскладніше. Бо у світі, де кожен може створити телеграм-канал і поширювати будь-що, відрізнити правду від брехні стає дедалі важче. Дослідження показало, що понад 92% мешканців прифронтових територій отримують інформацію через соціальні мережі та месенджери. Це майже всі. Причому для багатьох це не вибір, а вимушена необхідність – після обстрілів часто не працює телебачення, радіо, інколи навіть інтернет є тільки на телефоні.
«Від самого початку війни був лише один зв’язок – інтернет. І так склалося, що, тиняючись чужими помешканнями, не мала телевізора, лише телеграм та ютуб», – розповідає 49-річна жінка з Миколаївської області.
Але ось парадокс: хоча майже всі користуються соцмережами, довіряють їм не сліпо. Лише 4% опитаних повністю довіряють інформації з месенджерів. Більшість – майже 70% – довіряють вибірково. Як саме? Люди виробили власні критерії перевірки.
«Довіряю перевіреним акаунтам, які ведуть реальні люди, що або тісно пов’язані з фронтом, або безпосередньо на передку», – пояснює 43-річний охоронець з Чернігівської області. Цікаво, що військовослужбовці та люди, безпосередньо пов’язані з армією, викликають найбільшу довіру. Якщо інформацію поширює військовий – їй вірять більше.
Дослідження виявило й тривожну тенденцію: зростає загальна недовіра до медіа. Люди вже не знають, кому вірити. 63% респондентів зіткнулися з дезінформацією. А ще майже третина взагалі не змогла відповісти, чи стикалися вони з фейками, бо вже не розуміють, де правда, а де брехня. «Бути впевненою на 100% неможливо, все одно хтось десь та й збрехав», – підсумовує 20-річна дівчина з Харківської області.
Чому довіряють газетам
Тут ми підходимо до важливого висновку дослідження: попри домінування соцмереж, традиційні медіа, особливо місцеві газети, зберігають високу довіру. 31% респондентів назвали газети серед джерел, яким довіряють найбільше. Це третій результат після соцмереж та інтернет-сайтів. Причому за останній рік довіра до газет навіть зросла.
Люди пояснюють це просто: «У газеті текст не можна швидко замінити або виправити, тому журналісти газет несуть більшу відповідальність», – каже 65-річна пенсіонерка з Донецької області. Один із респондентів влучно сформулював різницю між джерелами: «Соцмережі – оперативні, різні точки зору. Сайти трішки повільніші, але більш точні. Газета – максимум точності, але раз на тиждень».
У світі, де інформація летить зі швидкістю світла, де кожен може написати будь-що, газета стає острівцем надійності. Бо за кожним матеріалом стоїть журналіст з ім’ям і прізвищем, є редактор, який перевіряє факти, є юридична відповідальність.
Газети, які не здалися
Дослідження виявило, що люди на прифронтових територіях потребують не тільки новин про обстріли. Понад 42% цікавляться змінами в законодавстві, особливо про мобілізацію, пільги, компенсації за зруйноване майно.
«Останнім часом впроваджується багато змін, про які не встигають вчасно та коректно інформувати не те що переселенців, а й місцевих жителів», – каже 36-річний соцпрацівник з Дніпропетровської області.
Третина опитаних хоче читати більше розповідей про земляків-воїнів. «Хочу читати про земляків-героїв», –каже 65-річна пенсіонерка з Сумської області. Близько 30% цікавляться темами медицини і здоров’я, стільки ж — історією рідного краю. «Якщо не знати історію рідного краю, то не буде в нього майбутнього», – переконана 39-річна культпрацівниця з Донецької області.
Ці теми можуть повноцінно висвітлювати тільки місцеві медіа. Бо тільки вони знають своїх героїв, розуміють, що цікавить саме їхню громаду.
Восени 2024 року Національна спілка журналістів України оголосила про підтримку прифронтових газет. Це видання, які продовжують працювати в найскладніших умовах — під обстрілами, без світла, часом навіть без приміщення редакції. Серед них — газети Сумської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Чернігівської, Дніпропетровської, Донецької та Миколаївської областей.
Саме журналісти цих видань проводили опитування для дослідження. Вони виїжджали в села, розмовляли з людьми, збирали їхні думки й побоювання. Фінансова підтримка від шведських видавців — це не просто гроші. Це визнання важливості роботи місцевих журналістів. Це розуміння того, що локальна газета на прифронтових територіях — не розкіш, а необхідність.
Цікаво, що коли людей запитали, яким журналістам і блогерам вони довіряють, з великим відривом переміг Віталій Портников. Це показує: аудиторія цінує професіоналізм, аналітичність, незалежність думки. І це орієнтир для всіх, хто працює в медіа.
Інформація як питання виживання
У ситуації, коли роль професійних журналістів стає критично важливою, люди потребують перевірених джерел. І місцеві газети можуть стати такими джерелами – якщо працюватимуть чесно, відповідально, за стандартами професійної журналістики.
Дослідження НСЖУ показало: місцеві газети на прифронтових територіях – це не просто медіа. Це частина критичної інфраструктури. Так само важлива, як вода, світло чи зв’язок. Бо коли йдеться про виживання, інформація стає не менш важливою за хліб. Коли від неї залежить, чи встигнеш добігти до укриття. Чи зможеш евакуювати родину. Чи отримаєш компенсацію за зруйнований дім.
«Ця інформація важлива для людей, які живуть тут у страху за своє життя, оселі», – каже 52-річна пенсіонерка з Харківської області. І це не перебільшення. Тому підтримка місцевих медіа, особливо на прифронтових територіях – це не благодійність. Це інвестиція в безпеку громад, в інформаційну стійкість країни, в майбутнє після перемоги.
Бо коли закінчиться війна, саме ці газети, які працювали під обстрілами, допоможуть громадам відбудуватися, розкажуть історії героїв, збережуть пам’ять про тих, хто не повернувся, допоможуть людям знову повірити в майбутнє.
«Для мене важливо, щоб мій край та мої земляки могли бути почутими і не забутими», — каже 24-річна приватна підприємиця з Сумської області. І це, мабуть, найкраще пояснення того, навіщо потрібні місцеві газети. Щоб кожна громада, кожне село, кожне місто було почуте. Щоб нікого не забули. Щоб війна не стерла з обличчя землі не лише будинки, а й пам’ять про людей, які тут жили.
Бо інформація про безпеку – це важливо сьогодні. А збереження пам’яті – це важливо назавжди.
Інформаційна служба НСЖУ.
