Щоденні обстріли, активність ворожих дронів, перебої зі світлом та величезне навантаження на комунальну систему –такою зустрічає зиму Нововоронцовськатериторіальна громада. Про те, як відбувається підготовка до опалювального сезону, забезпечення соціальних установ і підтримка людей у прифронтових селах, ми поговорили з начальником місцевої селищноївійськової адміністрації Андрієм СЕЛЕЦЬКИМ.
– Пане Андрію, як ваша громада входить у зимовий сезон?
– Парадоксально, але сьогодні ми радітимемо снігу. Минула зима була безсніжна – і це негативно вплинуло на врожайність. А ще в снігову погоду гірше літають дрони. Снігоприбиральної спеціалізованої техніки у нас, на жаль, немає. Колишній райавтодор, де така техніка є, але зберігається в незадовільному стані, фактично не працює. Тож покладаємося виключно на власні сили й ресурси.
Заклади, які мають діючі котельні, забезпечені паливом. Найпроблемніші об’єкти – Центр культури і дозвілля татрудовий архів. Опалення у Центрі вирізали регіонали ще у 2012 році, і хоч ми отримали модульну котельню й сучасні німецькі радіатори, для їх підключення необхідно 275 тисяч гривень. Є комерційна пропозиція, але виділити ці кошти зараз громада не може. Ситуація з архівом ще складніша. Стара система опалення була повністю зруйнована. Ми її демонтували, облаштували укриття у старовинному підвалі та підготували приміщення під нове обладнання. У нас уже є модульна котельня та батареї, але встановлення обійдеться близько мільйона гривень – для нашого бюджету це непідйомна сума.
В архіві зберігаються документи трьох громад: нашої, Милівської та Новоолександрівської. Обігрів здійснюється електрикою, що не завжди підтримує оптимальний температурний режим і може впливати на збереження документів. При цьому важливо пам’ятати, що трудовий архів – це пенсії та стаж людей. Повноцінне опалення шкіл не здійснюється вже кілька років, тому різких перепадів температури, які спричиняють конденсат, немає.
Проблемною залишається Хрещенівська школа, де пошкоджено дах. З огляду на те, що у селі нині проживають близько 50 дітей при проєктній потужності школи понад 300 учнів, постає питання доцільності утримання будівлі у нинішніх масштабах. У дошкільному закладі тут опалення забезпечують буржуйки – температурний режим стабільний, приміщення безпечні.
У Любимівці школа зазнала значних пошкоджень і не підлягає відновленню.Дошкільний заклад забезпечений дровами, в селі є і газове опалення.
У Миролюбівці ситуація традиційно складна: ще до війни школа опалювалася лише електрикою й залишалася холодною. Нині функціонує тільки перший поверх та спортзал, який обігрівається потужною буржуйкою. Відремонтовані приміщення опалюються сучасними пічками – там тепло.
У Нововоскресенському школа знищена. Нині там ремонтують приміщення, де працює дошкільний підрозділ, а Білозірська громада з Черкащини, наш партнер по програмі «Пліч-о-пліч», допомагає з установленням великих вікон. Опалення здійснюється лише локальними буржуйками.
– А як із медичними закладами?
– Медзаклад увійде в зиму впевнено.Міжнародний комітет Червоного Хреста допоміг брикетами, вугіллям, а котельня повністю готова до роботи. Генераторів вистачає. Зауважу, що більшість свердловин у селищі працюють на генераторах, які ми отримали від фонду «Партнерство за сильну Україну» і американської організації ForPease. Пальне для генераторів теж надали вони. Хоча пальне – інша історія. Його завжди бракує. Лише лікарня споживаєблизько 300 літрів на місяць: возить кров, пацієнтів і поранених. Є невеликі запаси, є домовленості з сусідніми громадами, але потреба дуже велика.
– Нині громада перебуває під щоденними атаками FPV-дронів. Як убезпечуєте людей та об’єкти?
– Ситуація напружена. Зараз на лівому березі працює російський підрозділ БПЛА «Судний день» – елітний, високотехнологічний. Через це атаки стали системними, як вдень, так і вночі.
Ми працюємо в межах можливостей: укриваємо власні комунальні об’єкти, утеплюємо, застосовуємо технічні рішення, переводимо частину працівників на дистанційну роботу. Але найбільший виклик –легковажність людей. Вони не реагують на попередження, і це робить ситуацію ще небезпечнішою.
Комунальники та працівники благоустрою –під особливою увагою.
Вкрай важливою є ініціатива начальника ОВА Олександра Прокудіна щодо створення окремого статусу для працівників комунальних сфер, медиків, водіїв та всіх, хто забезпечує життєдіяльність громад, –статусу «захисник цивільного фонду». Необхідно офіційно визнати ризики, з якими стикаються ці люди, і надати їм додатковий рівень захисту та підтримки. Сподіваюся, що уряд і Верховна Рада України підтримають цей крок.
Окремо хочу сказати про «поради» в соцмережах. Часто анонімні коментатори вимагають будувати антидронові тунелі чи інші складні конструкції. Ми розуміємо їх необхідність, але такі споруди потребують професійних розрахунків. У селищі немає охочих будувати антидроновий захист, підійматися на високі конструкції – люди просто бояться ризикувати. І це можна зрозуміти. Повторити досвід Херсона громада наразі не може: для залучення фахівців-інженерів ми вже подали заявку й стоїмо в черзі, але коли вона дійде до нас –невідомо. Крім того, немає централізованих рекомендацій чи офіційних інструкцій, які б чітко визначали, як саме громади мають укріплювати об’єкти, щоб не нашкодити. Наприклад, якщо ми укріпимо будівлю габіонами чи мішками з піском, чи не приверне це зайвої уваги ворога? Якщо натягнемо захисні сітки – чи не буде це сигналом для обстрілів? Це не аргумент, щоб нічого не робити, але аргумент, щоб робити правильно.
– Яку підтримку можуть отримати соціально вразливі люди?
– Цього року змінився підхід. Тепер рішення про надання допомоги приймають не громади, а благодійні фонди. Вони проводять реєстрацію, перевірки, визначають категорії, здійснюють виплати. Усі домогосподарства в 10-кілометровій зоні бойових дій отримують допомогу гарантовано. Далі – за соціальними критеріями: багатодітні, одинокі батьки, одинокі пенсіонери, люди з інвалідністю.Сума допомоги – 19 400 грн на домогосподарство. На жаль, трапляються випадки нецільового використання: дехто витрачає гроші не на паливо, а на інші цілі, або наймає людей для незаконної вирубки дерев. Це спотворює суть програми та знецінює працю та підтримку донорів.
– Що ви вважаєте головним завданням громади цієї зими?
– Найголовніше – зберегти людей. Зберегти їхні життя, стійкість, віру в те, що навіть тут, під щоденними обстрілами, громада тримається й працює. Ми не можемо вплинути на те, що прилітає з лівого берега, але можемо впливати на те, як реагуємо, як організовуємо роботу, як підтримуємо одне одного.
Друге завдання – втримати роботу критичної інфраструктури. Тепло, вода, світло – це основа. Людина має повернутися додому й знати, що там є тепло, вода, лікарня працює, що служби на місці.
І третє – підтримка людей. У нас багато тих, кому важко: літні, родини з дітьми, люди з інвалідністю, багатодітні, ті, хто залишився без роботи. Ми не можемо вирішити всі проблеми одразу, але можемо бути поруч. Допомогти. Почути. Підказати. Підтримати. Це теж велика частина нашої боротьби.
Я дуже хочу, щоб люди розуміли: зима буде складною. Можливо, найважчою за весь час війни. Але ми входимо в неї підготовленими настільки, наскільки це можливо в умовах постійних ворожих атак.
Спілкувалася Ірина ТЕЛИЧКО.
Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межахПроєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.