5 березня 2022 року херсонці, шоковані зухвалістю рашистів, вийшли на перший масовий мітинг проти окупації.

У ті дні з громадським транспортом вже були перебої – тому йшли на мітинги переважно пішки, навіть із найвіддаленіших районів міста. Інформацію про місце і час передавали через новостворені групи у соцмережах та з вуст в уста, від сусіда до сусіда…

Без страху, без зброї – з голими руками мирні люди виходили на площі рідного міста назустріч окупантам. Ті, озброєні до зубів, ховали обличчя та відверто не розуміли: а де ж обіцяні радість, квіти, хліб-сіль?

А херсонці – молоді і старі, батьки і діти, чоловіки і жінки – з гордістю і непокорою дивилися ворогу у вічі, підіймали над головою українські прапори і на весь голос, зриваючи горло, кричали, що “Херсон – це Україна!”. Кричали так голосно, щоб аж за океаном почули. І почули. І побачили. З того самого дня, з першого мітингу, кадри нескореного українського Херсона облетіли світові новини. І ще довго були у топі. Назву нашого міста знали далеко за межами України. Херсон став символом боротьби і непокори перед окупантами.

Ту незабутню атмосферу, що панувала тоді на центральній площі, ні з чим не порівняти. Херсонці руками зупиняли БТРи, відверто насміхалися над подачками у вигляді гуманітарки, якою рашисти хотіли підкупити місцевих жителів…

Тоді, у перші дні березня 2022 року, окуповане місто ще не знало, як багато випробувань чекає попереду. Але у тому, що велелюдні проукраїнськи мітинги непокори в українському Херсоні поламали окупантам їхні плани та мали історичне значення – сумнівів немає і бути не може!

Херсон – це Україна! Слава Україні! Слава Українському Народу!