З Вікторією та Федором ми познайомились під час зустрічі з читачами «Нового дня»-переселенцями у Вінниці. Пара  фермерувала в достатньо віддаленому від Херсона населеному пункті. Ці люди з тих, хто радо порається на своїй землі, і собі заробляє, і інших годує, надає робочі місця, сплачує солідні податки. Словом, справжні господарі. Незадовго до повномасштабного вторгнення, буквально восени 2021-го, подружжя придбало новенький трактор, на який довго відкладалися гроші. Думали розширяти власну справу. Але всі плани накрилися через окупантів, які з першого дня заявили – «россия здесь навсегда». І до будинку фермерського подружжя якось навідалися «гості», наслані «добрими односельцями». Намагалися звинуватити подружжя у стеженні за російськими військовими. Мовляв, проїжджали повз місце їхнього базування і щось там фотографували… Першою не витримала Вікторія. Жінка говорить, від рашистів вже просто нудило. Подолавши довгий і складний шлях через Василівку, вона в липні виїхала у Дніпро. Чоловіка на місці тримало господарство, яке на той час кинути він не наважувався.

Та вже через півтора місяці дружина повернулася додому, щоб вмовити Федора вибратися з окупації. На той момент фермер вже зібрав врожай, на землях, де вдалося посіятися. Зерно довелося продати буквально за копійки. Виїзд подружжя припав на «референдум», який проводили росіяни. Василівку перекрили і через блокпости з непідконтрольної частини нікого не випускали. Там вишикувалася кількакілометрова черга з автівок. Тож пара наважилася на дорогу через Крим. Фермер пригадує, як на КППВ «Чонгар» його на декілька годин кинули в «клітку» і допитували, наче злочинця.

-У мене запитували: «Ну як там пройшов референдум?». Говорю: «Та як, приїхали три автоматника і дві жінки зі скринькою, трохи постояли, та й поїхали. Ото й увесь «референдум». Вони на мене дивляться такими очима. Не вірили», – пригадує фермер.

Їхали через Керченський міст, який на той час вже зазнав удару. Бачили зруйнований проліт, – розповідає подружжя.

Аби вирватися з окупації, парі довелося зробити величезне коло, проїхати три країни. Щоб знову повернутися в Україну, тільки вже на підконтрольну її територію. Шлях був таким: Краснодарський край-Ростовська-Воронезька-Ліпецька-Орловська-Смоленська-Брянська-Псковська області росії, а далі – Латвія-Литва-Польща. В сусідній країні подружжя побуло місяць – у родичів. А потім вирішили їхати на Вінничину, у Хмільник, який добре знали за щорічним відпочинком у санаторії.

Пара не приховує, все життя пропрацювавши на землі, живучи у власноруч, важкою працею створеному достатку, ніколи не думали, що вже в немолодих літах доведеться починати все з нуля, у статусі переселенців. Не думали, що прийде час, коли допомоги потребуватимуть і прийматимуть вони самі… Але хай там як, але воля – є воля. Можна в чомусь собі відмовити, щось перетерпіти, зате без окупантів. Тим часом, з рідних країв надходять тривожні новини: загарбники змушують фермерів, які залишилися, перереєстровувати бізнес за російським законодавством, віджимають врожай і техніку, паспорти рф змушують брати…

Марина САВЧЕНКО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

error: Content is protected !!