«За безкорисливе служіння Батьківщині» – такі пам’ятні медалі від командира 122-ї окремої бригади ТрО днями отримали волонтери БО «ВГ «Шлях». Серед них – уродженець Херсонщини Георгій Могильницький. За рік Волонтерська група «Шлях», в якій 22-річний молодик є співзасновником, зібрала понад $200 тисяч доларів. Все, до копійки, витрачено на ЗСУ.

Свій шлях Георгій визначив у перші дні повномасштабного вторгнення рф. Оскільки брат і мати служать у Збройних силах, він має наближати перемогу через допомогу армії. Хлопець родом із села на лівобережжі, яке досі окуповане. На момент вторгнення він жив у Херсоні. Все почалося із того самого дзвінка брата, який служить на сході України.

-Зв’язку з ним не було два тижні. А коли з’явився, з’ясувалося, що хлопцям бракує елементарного: шкарпеток, термобілизни, сухпаїв… Тоді я відкрив телефон і через Інстаграм звернувся до друзів-підписників, залишивши номер банківської картки. Реакція була швидкою. Люди, які мене знають, зробили репорт публікації, а ще – наші херсонські активісти з «Національного корпусу» поширили, а в них аудиторія дуже активна. І накидали набагато більше, ніж просили. Ми ніколи не відправляємо на фронт гроші, тому що вони там не потрібні – нема де купувати. Через інтернет я знайшов таксиста у Дніпрі, якого попросив все купити, скинувши гроші. Все, що треба, він привіз у гуманітарний штаб. Потім речі забрав капелан з 57-ї бригади і доставив їх хлопцям, – розповідає Георгій.

Хлопець говорить, що після повномасштабного вторгнення першими волонтерами стали саме ті, в кого були на фронті рідні та друзі. Розуміючи, що з окупованого Херсона допомагати воїнам не вдасться, у квітні Георгій виїжджає до Одеси. А вже наступного дня обдзвонює військових, щоб дізнатися про їхні потреби. І знову публікація в Інстаграм. Збирали на тепловізор для 57-ї бригади. На той момент артилерія була просто фортецею для наших захисників на східних кордонах. Були моменти, коли наступальні сили ворога заходили за нашу лінію артилерії, а це 5-10 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Тобто, вони намагалися вгризатися в територію. В такій ситуації часто потрібен тепловізор, адже коли бійці вночі чекають на виїзд, хочеться розуміти, що то за шурхіт у кущах. Тепловізор бачить все!

Далі були палатки, каремати, скотч, мотузка, такелажні матеріали, ті, що необхідні для облаштування на місці, батарейки, ліхтарики.

-А що Міноборони всім цим не забезпечує армію? – запитую у волонтера.

-Знаєте, було до мене таке запитання, мовляв, чому маю донатити на всілякі дрібниці, якщо є державне забезпечення. А відповідь насправді очевидна: у перший день повномасштабного вторгнення посипалася вся логістика, бо велика частина території виявилася окупованою. Для того, щоб її налагодити, потрібен був час. Ну і стільки чоловіків пішли добровольцями, їх же потрібно було всім забезпечити, та й тих військових, які вже служили. Наприклад, потреба у зимовій формі. Вона є, і її обіцяють привезти найближчим часом, але сьогодні раз – і стукнуло мінус 10. Ну що робити, сказати: «Пацани, ще померзніть, раз пообіцяли? – розповідає Георгій.

  Завжди цікавило, як волонтери доставляють все просто на фронт. Виявляється, зовсім не обов’язково мчати в саме пекло, піддаючи ризику власне життя…  

-Ви знаєте, що зараз найгарячіша точка фронту – це Бахмут. А Костянтинівка, яка є опорним пунктом для військ, розташована за кілометрів 15 від Бахмута. І там працює «Нова пошта». Вже через два дні посилка там. Звісно, сервіс не дешевий. Але чи мені везти 20 комплектів форми і це обійдеться в 4 тисячі гривень, чи відправити в коробці поштою, і це буде 100 з чимось гривень. Різниця є,- продовжує волонтер.

Від спальників і форми – до авто високої прохідності. Молодий волонтер і сам незчувся, як перейшов на новий рівень допомоги. Якось до нього звернувся знайомий, з яким навчалися в морехідці. Говорить: «Так і так, машина потрібна». Георгій трохи зніяковів: одна справа – купити 10 палаток і ще чогось там на 80 тисяч гривень, а інша – знайти машину, мінімум за 200 тисяч. Але треба, так треба! Збір коштів розпочався все за тим же принципом – через Інстаграм.

«Ти щодня викладаєш «апдейт», скільки коштів вже зібрано і скільки ще залишилося. Плюс – «сторі», щоб люди читали й розуміли, навіщо це потрібно. Десь за півтора місяця гроші на машину ми назбирали. «Мітсубіші-паджеро», позашляховик, 4х4, дизель. Цей збір я добив практично сам. І тут ще треба розуміти, що на 3-й-4-й місяць війни все, що можна було взяти в Україні, вже вигребли. Тому доводилося перебирали серед непростих варіантів. Зупинилися на одному», – пригадує Георгій.

Машину пригнали з Великої Британії у Львів. Потім автопотягом в Одесу. Боєць 126-ї бригади по неї прибув просто з фронту. Машина того ж вечора поїхала на завдання і  досі служить захисникам. До речі, якось телефонує цей боєць Георгію: «Гошан, привіт, дякую, що ти мені життя врятував!». Виявляється, на херсонському напрямку почався сильний обстріл, а земля розкисла від тривалих серпневих дощів. І тільки завдяки тому, що була прохідна машина, вдалося вискочити з багнюки.   

Наприкінці літа постало питання про створення команди. Однодумці вже були: з IT-шником, який теж допомагав 126-й бригаді, доля звела Георгія під час збору коштів на машину. Він зі своїм другом став давати основний притік грошей, ще й колег має, які щедро донатять. Зараз у групі 8 людей. На 80% це IT-шники. У жовтні команда зареєструвалася під назвою БО «Волонтерська група» «Шлях». Зараз вона постійно допомагає багатьом бригадам.

«Проводимо розіграші цікаві. Нещодавно, до речі, військові передали тубус від РШГ-2 (реактивно-штурмова граната) з написом «Батько наш Бандера». Це російський комплекс, який був захоплений нашими бійцями і вистріляний по окупантах. А футляр від нього заробив 10 тисяч гривень на ЗСУ», – розповів Георгій Могильницький.   

Волонтер не приховує: вся діяльність команди побудована на фотозвітах – при відправці та отриманні і за можливості на чеках. Та попри максимальну прозорість, працювати почасти буває важко. Іміджу волонтерів шкодять історії про недобросовісних осіб, котрі виявляються аферистами і т.д. Про що ж мріють волонтери? Коли настане перемога, чи буде їм чим займатися? Тут Георгій досить категоричний. Говорить, на наступний день після Перемоги організацію точно ніхто не розформує. Бо роботи з’явиться ще більше.

«Потрібно буде перегрупуватися, причому дуже швидко. Хочемо зробити реінтеграційний центр в Одесі. Це місце, де ветерани війни зможуть поспілкуватися з психологами. Взагалі це має бути такий дружній простір для вояк, де можна приходити й просто проводити час. Щоб люди відчували, що про них не забули. Зрозуміло, що більшості захисників після війни треба буде чимось займатися. Наші IT-шники з радістю навчать охочих своїй справі», – додав волонтер.

В процесі тривалої розмови Георгій все звертався до свого архіву в телефоні. От відео того самого позашляховика для бійців, а це – дорога за питною водою, теж фронтовикам. Коли активно працюєш, а не так, щоб для галочки, показати завжди є що.

Марина САВЧЕНКО.