Другий тиждень після вибуху на Каховській ГЕС. Вода на Лівому окупованому березі зійшла ще не всюди. Проте люди намагаються триматися ближче до своїх домівок, точніше того, що від них залишилося. Багато хто втратив рідних, а не тільки дах над головою. Пошуки зниклих безвісти тривають – люди шукають своїх і з лівого і з правого берега. Аліса (ім’я змінене на прохання героїні) згадує події останнього тижня:

«Вода протягом світлового дня підходила досить повільно, і лише під вечір, коли смеркалося, люди почали розуміти, що вони в пастці. Мій тато почав готуватися ще з того моменту, коли в ЗМІ у 2022 році сказали, що ГЕС заміновано. Батько працював в річковому порту до моменту будування Антошки (Антонівського мосту), і він, відповідно до плану дій в разі прориву ГЕС, знав, що затопить до скверу Цюрупи та до вулиць Шкільної-Шевченка. З урахуванням дамби, на Антошці і Конці вода повинна була піднятися вище. Та й то він вважав – буде по груди».

Аліса додає: попри те, що родина уявляла, до чого готуватися, все одно катастрофа, яку влаштували росіяни, перевищила найпесимістичніші прогнози.

«Справді, батькові прогнози були перебільшені. Рівень води доходив в деяких місцях Олешок, Правих і Лівих Солонців до 4,5 м. Коли він набирав в бочки харчі, воду, бензин і прив’язував бочки до дерев, з нього навіть родичі сміялися, вважаючи його психом, і крутили пальцем біля скроні. Вранці, десь о 5-й, він приїхав до мене і сказав: готуйся, ГЕС прорвало. Я підняла всіх сусідів. Вони покрутили біля скроні, мовляв, МНС повинно сповіщати і т. д і т. п. Одні, під тиском родичів, все ж таки виїхали в Скадовськ. Інші чекали до 19-ї години і переїхали до іншого будинку. Там їх на другий день зняли з даху. Мій літній батько на веслах евакуював нас сімох о 4-й ранку», – продовжує Аліса.

Як і у випадку з початком бойових дій 24 лютого, так само і з підривом ГЕС – більшість жителів окупованої Херсонщини не були готові до нової біди. А коли про це стало відомо, багато хто покладався на власні сили. Але їх виявилося недостатньо.

«Ми живемо недалеко і теж до останнього вважали, що просто допливемо на кругу для плавання (він досить пристойний). Бачили «асвабадітєлєй», які, як таргани, почали лізти зі всіх шпарин по дворах, поки вода не проковтнула ті будинки. Течія неслася досить сильна, і глибина була на схилі вулиці десь понад 2 метри, бо до землі так ногами і не дістали. Ми залишилися вдома на горищі. Разом з врятованими курми, собаками. Було страшно від виття потопаючих у прірві води під течією корівок. Мій будинок, як і багато інших, які за місцевою технологією збудовані з використанням глини, знищено», – бідкається жінка. – Попри власне горе і втрачені домівки, люди намагалися допомагати одне одному, відшукати сусідів. Мій батько, на веслах, вивіз декількох знайомих на суходіл, годував та рятував собак, котів, привозив продукти, воду. Враховуючи вік, спеку, втомленість, більше він зробити не зміг».

Порятунок потопаючих – справа їхніх власних рук, говорить Аліса. Жодних попереджень, бо якби вони були, можна було б уникнути стількох втрат.

«Хочу наголосити, що ніхто з влади – ні з одного боку, ні з іншого – не попередив належним чином людей про небезпеку. І ніхто не пояснив людям доступно заздалегідь про механізм затоплення у випадку руйнування ГЕС. І те, що вода прибуває не 5 годин, а більше ніж 24. І пік цієї трагедії настав лише після 24 годин після знищення ГЕС. А саме вночі – з 6-го на 7-е, коли більшість людей стали абсолютно безпорадними».

Це теж камінь у город Олешківської міської військової адміністрації за недотримання норм цивільної оборони та дій у випадку техногенної катастрофи. Безпеці жителів ніколи не приділялося достатньо уваги, і навіть посаду фахівця з ЦО вважали у міськвиконкомі непотрібною від слова «зовсім».

Вибратися з окупації під час потопу з лівого на правий берег пощастило небагатьом. Аліса не змогла вибратися, дім родини знищено, як і багато інших в Олешках. Чи відповість хтось за людські втрати та що буде далі з тими, кому вдалося вижити, залишається невідомим.

Олеся СКРИПКА.