Від початку повномасштабного вторгнення багато українських старшокласників опинилися за кордоном та продовжили навчання у школах інших країн. Богдана Пономарьова – 17-річна херсонка. Півтора року тому вимушена була тікати з окупації разом із матір’ю. Подолавши численні блокпости, а згодом кордони багатьох країн, родина опинилася на півночі Іспанії в портовому містечку Ла-Корунья. За цей час дівчина досконало вивчила іспанську, тепер допомагає іншим біженцям з перекладом та бере участь у громадських заходах на підтримку України. Про свій досвід одночасного навчання у двох країнах Богдана розповіла кореспондентці «Нового дня».
«Найстрашніше, коли тремтять стіни»
– Богдано, війну ти зустріла в передмісті Херсона. А як опинилася в Іспанії?
– Коли почали бомбити Херсон, ми, як і всі люди, спершу намагалися ховатися в підвалі. Але це теж було небезпечно. Поки біжиш до підвалу, туди також може прилетіти. Згодом ми вирішили ховатися в залі, тобто використовувати правило двох стін. Для мене найстрашніше – коли ти в своїй рідній хаті, де знаєш кожен куток, змушена ховатися. В ту мить не знаєш, чи виживеш. У нас вдома тоді було 14 людей –родичі з Запоріжжя і Мелітополя, котрі приїхали до нас в гості. А ще чотири коти. Так і жили. Мої дядьки повернулися у відпустку з-за кордону разом з родинами й приїхали до нас. Це було 23-го, а 24-го ми прокинулися від вибухів. І це була крайня (не хочу говорити остання) зустріч усією великою родиною. Відтоді я не бачила їх. Зараз наші рідні на фронті.
До повномасштабного вторгнення дівчина навчалася у 20-й гімназії, а закінчувати школу збиралася в Академічному ліцеї. Коли соцмережами почали ширитися кадри зруйнованої ворожими обстрілами «двадцятки» (чи не найстарішого навчального закладу міста), це вразило в саме серце.
«Коли я побачила, як у школі все зруйновано – досі не можу повірити. Це дуже страшно. Важко розпізнати було, що за місце на кадрах, а то був коридор, в якому ми кожну перерву бігали, спілкувалися. І побачити, як все знищили, не описати словами», – згадує Богдана.
Нова мова. Інший світ
Потрапивши в Іспанію, здавалося, що опинилася на іншій планеті, згадує дівчина. Адаптуватися допомогла природна комунікабельність. Сьогодні херсонка вільно спілкується, а часом проводить онлайн-заняття для українців, переважно своїх однолітків.
– Як тобі вдалося так швидко вивчити іспанську?
– Коли я їхала з мамою до Іспанії, в мене була дуже сильна мотивація вивчити мову. Почала вчити в перші дні вимушеної подорожі просто в машині. Брала листочок, виписувала фрази, зазубрювала їх. Як тільки приїхала, намагалася спілкуватися англійською, потім потроху підключала іспанську. Спочатку доводилося самій навчатися – через відеоуроки. Згодом мені дуже допомогли вчителі у новій школі. Вони дали дуже хорошу практику, бо іспанською пояснювали: як розмовляти, які слова і звороти вживати. Тобто ти одразу занурюєшся в іспаномовну атмосферу.
– Навчання в Україні та Іспанії. В чому різниця?
– В Україні я закінчила випускний 11-й клас в академічному ліцеї дистанційно. В іспанській школі – останній клас обов’язкового навчання. Поєднувати вдавалося завдяки особливостям іспанської школи. Вчителі тут дають дуже мало домашніх завдань. Тому після школи у мене залишався час на хобі, навчання. Я встигала старанно готуватися до НМТ, здавати іспити в українській школі. Наші вчителі теж йшли назустріч, давали можливість доздати частину тестів в зручний час.
«В Україні поважають вчителя, в Іспанії – учня»
– Іспанська школа кардинально відрізняється від нашої. Тут між учнями та вчителями складаються зовсім інші стосунки. Тобто у нас існує певна дистанція, більше поваги до вчителів. Ми використовуємо у зверненнях ім’я та по батькові. Тут все набагато простіше. Учні й вчителі спілкуються «на ти», називають одне одного по імені. І це нормально, така культура. А ще мене дуже вразив один момент: якщо ти навіть не здав наприкінці року якийсь предмет, тебе не залишать на другий рік. Тут поважають учнів, знаходять до кожного підхід. З тобою можуть поговорити, вислухати, допомогти у навчанні. Це дуже круто, – продовжує Богдана.«В Україні поважають вчителя, в Іспанії – учня»
Разом з іншими українцями та херсонцями в своєму містечку дівчина бере участь у громадських заходах, організовує мітинги на підтримку України, розповідає про війну іспанським журналістам.
– Я вважаю, що розповідати про Україну в Іспанії і в цілому світі – це дуже важливо. Говорити про війну мають всі українці за кордоном. Мене часто питають про моїх бабусю й дідуся, які залишилися в Херсоні, і я розповідаю правду, якою вона є, що вони під вибухами, під бомбами. Звісно, іспанців це дуже вражає, бо вони в таких ситуаціях не були і для них це щось шокуюче. І хоча Іспанія дуже далеко від України, нас тут дуже підтримують і допомагають. Ми вдячні іспанцям за це, – додає дівчина.
Дистанційний випускний
– Яким був твій випускний цього року?
– Я одночасно закінчила український ліцей та іспанську школу. Але в обох закладах не було якогось феєричного випускного. В іспанській школі нам просто видали документи з підтвердженням про закінчення. Максимум – це організували в актовій залі маленький концерт та у фойє щось продавали. Ніхто навіть не одягався святково, як у нас заведено. А в українському ліцеї випускний пройшов, на жаль, дистанційно, у Zoom. Це була конференція, на якій класна керівничка нас привітала та зробила відеосюрприз, де кожен з нас говорив, в чому ми найкращі, – говорить випускниця.
– Я повинна була складати НМТ, бо в останній момент вирішила таки вступати в український виш. Нам з мамою довелося їхати аж на інший край Іспанії, до Валенсії. Я мала іспити з трьох предметів: математика і українська мова – обов’язкові, та іспанська мова. На підготовку був приблизно тиждень, з якого я 4 дні цілодобово готувалася до математики та української мови. Але найцікавіше те, що найкраще я склала іспанську, до якої взагалі не готувалася. Зі мною були мої знання. Перед іспитом я дуже-дуже хвилювалась, аж до сліз. Але здала досить непогано. Навіть вступила на бюджет до ХДУ. Хотіла йти до одного з львівських вишів, але там потрібна була моя присутність та одного з батьків, щоб підписати документи. Оскільки в нас немає такої можливості, мама підкинула мені ідею – вступати до ХДУ. Я спочатку була налаштована дуже скептично, але вирішила подивитись, які там є спеціальності. І була приємно вражена. Я навіть не могла обрати, бо подобались дві: «Фінанси, банківська справа та страхування» та «Економіка». Але життя така цікава штука, що зрештою я вирішила вступити на спеціальність «Фізична терапія, ерготерапія» на медичний факультет, – згадує Богдана.
Українські діти в університеті Валенсії в черзі на іспити
В Іспанії на той момент я вже вступила до «Formación Profesional» – закладу, де здобувається професія, на факультет маркетингу за спеціальністю «Бізнес активності». Я дуже рада своєму вибору і з нетерпінням чекаю початку навчання.
– Які в тебе мрії?
– До війни я хотіла побувати на свій день народження у Львові. Але ми виїхали з України, тож мрія так і не здійснилася. Взимку мені виповниться 18. Дуже хочу в цей день приїхати в Україну, за якою дуже сумую.
Записала Олеся СКРИПКА