Не стало відомого українського публіциста, журналіста, викладача, Лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка та Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця Степана Павловича Колесника.
Цього талановитого, мужнього, скромного подолянина (народився 12 лютого 1932 року у селі Мончинці на Вінниччині) знала і читала його блискучу публіцистику вся Україна. І немає в країні такої області чи району, зокрема й на Херсонщині, де б не трудилися його здібні учні – випускники факультету журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Наставник із великої літери, Степан Павлович був істинним державотворцем, вказуючи на головне у святому ділі: «Поки Екватор Зла не буде зламаний, поки багатство державних «цабе»буде показувати дулі озлиденілому корінню нації – «добра не жди, не жди сподіваної волі». Ну й спокою у Хаті державній не жди».
І це була не демонстраційна патетика, а незмінний (у залежності від того, хто на троні) творчий принцип Майстра, закладений великим Кобзарем: «Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово».
Колесникове Слово стояло на сторожі не лише у провідних вітчизняних газетах, а й у його численних книжках – «Медозбір», «Яблуневікордони», «Доброкут», «За Десною жито половіє», «Живу після смерті», «Довга кладка через літа», «Куди пливе ескадра?», «Бунт середняків», «Обкрадені села», «Чи будемо пересівати волю»…
Степан Павлович – автор сценаріїв документальних фільмів «Солдатські вдови», який демонструвався в ООН, «Ой на горі калина», «Солдат зійшов на п’єдестал».
Прощавайте, Майстре! Ми завше будемо пам’ятати і Ваші творчі уроки, і Ваші журналістські настанови бути там, де ми конче потрібні людям.