Усі війни, де і коли б вони не відбувались, однаково наносять невиліковну травму свідомості дітей. І неважливо, в епіцентрі яких військових подій ці діти опинились, – під обстрілами чи в окупації… Навіть якщо вони чогось не розуміють, то все відчувають серцем. Не завжди про це розкажуть, але якщо під руку потраплять аркуш паперу та олівець, вони намалюють все пережите, почуте й побачене.
Цими днями в Рійгікогу, парламенті Естонії, проходить незвичайна виставка. На дитячих малюнках – дві окремі історичні епохи, дві різні війни, навіть різні країни: окупована Польща часів Другої світової війни та скривавлена повномасштабним вторгненням РФ Україна. І попри те, що між цими подіями різниця в часі у 80 років, але емоції та переживання дітей, які опинилися всередині цих військових подій, вражають своєю подібністю.
Кожен малюнок – це реальний епізод війни.
Тут багато хто впізнає свою історію війни… Ось мама з дітьми ховається від російських солдатів у підвалі, ось підліток з-за рогу будинку спостерігає, як його вулицею їдуть ворожі танки, а ось маленька дівчинка ридає біля мами, яку вбила Росія. На малюнках українських дітей часто зображені зруйновані будинки, ракети, застряглі перед вікнами і на дитячих майданчиках, та спалахи від вибухів російської зброї.
Один хлопчик намалював гарну вулицю і… військовий літак, який ледь не торкається своїм крилом дахів будинків. А внизу свого малюнку маленький автор залишив звернення: «Мене звати Артем. Скоро мені виповниться 8 років. Я живу в Україні, я живу в місті Нова Каховка, вздовж міста тече річка Дніпро. Наше місто сучасне, зі своєю історією, культурою, дуже гарне, його ще називають місто – «квітучий сад». Але найголовніше це місто – це мій дім, це дім багатьох працьовитих, добрих людей, людей, які вміють вірити, любити, мріяти, радіти життю. Не руйнуйте наш дім! Зупиніть війну!».
На цій виставці можна побачити малюнки сучасних дітей з різних куточків України: з Херсона, Харкова, Києва, Миколаєва, Одеси, Запоріжжя, Львова, Житомира, з Бродів, Івано-Франківська та багатьох інших великих і маленьких міст, де діти, незалежно від близькості до лінії фронту, повною мірою відчули на собі, що таке війна.
«Хочу, щоб мої рідні посміхались, як раніше. Хочу відчувати безпечне небо і яскраве тепле сонечко над головою! Хочу ходити до школи! Хочу вільно дарувати радість і щастя своєю грою на скрипці», – думки і сподівання 7-річної Ілларії з Запоріжжя доповнили експозицію малюнків, тонко підкреслюючи, що діти війни мріють про одне – проживати своє дитинство у мирі.
Польська частина експозиції вражає реалістичним зображенням страждань простих людей під час війни.
На дитячих малюнках можна побачити, як нацисти з автоматом в руках заходять в оселю і розстрілюють невинних людей, як величезне дуло танка направлене на жінок з малечею, як літаки фашистів скидають авіабомби на житлові квартали… Авторку цих рядків найбільше вразив малюнок з домовиною. Поряд із цією домовиною дитячим почерком польською мовою написано: «Це моя мама… мамцю замордували…». Страшно уявити, що пережила ця дитина у часи Другої світової…
– Де б не відбувалася війна, більш за все страждають діти, які все подальше життя відчувають сліди травм, заподіяних війною, і передають їх наступним поколінням, – поділився своїми думками спікер Рійгікогу Лаурі Хуссар під час відкриття цієї виставки.
Експозицію «Мамо, я не хочу війни!» було організовано в парламенті Естонії за сприяння посольства США в Естонії, посольства Республіки Польща в Естонії та у співпраці з Канцелярією Рійгікогу.
Сам проєкт був втілений у життя в 2022 році спільними зусиллями поляків та українців. Вони об’єднали однією виставкою та одним каталогом історичні малюнки польських дітей з 1946 року, які є записом їхніх переживань під час Другої світової війни та німецької окупації 1939–1945 років, що зберігаються в Архіві Нових Актів (AAN) у Варшаві, та сучасні малюнки українських дітей, пов’язані з війною, що зараз відбувається в Україні, зібрані на порталі Mom I see war («Мамо, я бачу війну»).
За майже два роки цю виставку побачили у різних країнах Європи, а в Естонії вона відкрилася нещодавно, в День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, за участі посла США в Естонії Джорджа Кента, посла України в Естонії Максима Кононенка та представників української спільноти в Естонії.
– Для мене виставка «Мамо, я не хочу війни!», – саме про аналогії та про емпатію, – поділився враженнями посол України Максим Кононенко. – Друга світова війна і російсько-українська війна відмінні: інший агресор, інша жертва, інші причини конфлікту, інший технологічний рівень взаємного знищення. Але що залишається однаковим – це зло, яке війна несе для простих людей, руйнуючи їхнє нормальне, щоденне життя… Діти з їхньою гіперчутливістю і безпосереднім сприйняттям стають першими жертвами війни. У них немає фільтрів. Війна в’їдається в їхню свідомість, залишаючи незгладимі сліди. Польські діти несли ці рани і шрами через все своє життя. Українські діти також нестимуть їх до самої смерті.
Максим Кононенко наголосив, що основним уроком Другої світової війни є те, що злу, якої форми воно не набуло б, можна протиставити лише єдність.
Залежно від свого змісту малюнки виставки розподілені за темами: боротьба, окупація, репресії, опір, руйнування, сім’я… У польській експозиції є одна важлива відмінність: окремий блок дитячих малюнків присвячений перемозі над фашизмом! Хочеться вірити, що українські діти дочекаються такої ж можливості – передати з допомогою фарб чи олівців свою радість від закінчення війни на їхній землі.
Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.
Фото автора, Рійгікогу та пресслужби проєкту.