Херсонщина, лівобережжя якої два з половиною року залишається окупованим, а правий берег перебуває під щоденними нищівними обстрілами російською зброєю, стала уособленням мужності та незламності її жителів. Місцеві люди пережили чимало: переслідування і тортури окупантів, гуманітарну катастрофу, коли на початку війни за хлібом та ліками вишикувалися довжелезні черги від самої ночі. А потім прийшла ще одна велика біда – затоплення міст і сіл внаслідок руйнування росіянами Каховської ГЕС. Цей досвід війни дуже тяжкий, але він має бути збережений як пам’ять. Пам’ять про війну, пам’ять про героїзм, пам’ять про мужність… Саме ця мета спонукала дивовижних творчих українців створити унікальну книгу. Її назва говорить сама за себе: «Лемент Херсонщини». А коли дивишся на цю книгу, здається, ніби її щойно дістали з полиці середньовічної бібліотеки: у неї старовинний папір, дерев’яна обкладинка, оздоблена металевими елементами, а важить вона аж понад 10 кілограмів!
Книга «Лемент Херсонщини» була створена на початку 2024 року на півночі Європи, у столиці Естонії Таллінні, де між замковими вежами старовинного міста ось вже понад 30 років працює Центр української культури. Тут же є унікальна школа давніх ремесел, де особливе місце посідає друкарство. На верстатах, які мало чим відрізняються від тих, що наприкінці 16 століття були в львівській друкарні Івана Федоровича, виготовляється старовинний папір. А потім майстри каліграфічного письма, літера за літерою, наносять на нього важливі тексти. Так і була створена книга «Лемент Херсонщини».
Усім процесом в Центрі української культури та в друкарні керує чоловік із довгою сивою бородою і задумливими глибокими очима. Хтось подумає, що він монах, і насправді так є. Анатолій Лютюк – заслужений художник України, який на початку 90-х років заснував у Таллінні Центр української культури. Він напрочуд скромний, неговіркий, та попри це його називають найвідомішим українцем у країнах Балтії. Доля привела пана Анатолія до Таллінна майже півстоліття тому, коли він приїхав з рідної Тернопільщини вступати до художнього інституту. В естонську землю чоловік пустив власне українське коріння – створив родину, тут народилися його діти, і рік за роком потекло життя… У 80-х роках минулого століття Анатолій Лютюк долучився до дисидентського руху, який підтримував ідеї виходу Естонії зі складу Радянського союзу та повернення країні незалежності. А коли в 1991 році незалежною стала не лише Естонія, а й рідна Україна, пан Анатолій разом з однодумцями зареєстрував Талліннську парафію Української греко-католицької церкви, а разом з нею почали розвиватися Центр української культури та школа давніх ремесел.
– Події війни не вперше лягають в основу наших книг, – розповідає пан Анатолій, який також виступив ідейним керівником проєкту зі створення книги «Лемент Херсонщини». – З 2014 року я багато їздив в Україну до зони АТО із різною допомогою. Тоді ж народилася «Казка про коника» – документальна книга про те, як війна впливає на існування всього живого, як вона нищить все живе, як наражає на страждання тварин… А коли ми задумали створити книгу, присвячену повномасштабній війні, не сумнівалися, що вона буде про Херсон, адже, по-перше, знаємо, скільки всього пережила Херсонщина та як тримаються її жителі вже більше двох років. А по-друге, у нашому Центрі української культури є активні херсонці, з якими ми і змогли разом втілити цю творчу ідею.
Книга «Лемент Херсонщини» складається з чотирьох розділів. Вони відповідають чотирьом першоосновам світу: земля, вода, вогонь і повітря. Так, перший розділ присвячений початку повномасштабного вторгнення, першим дням та місяцям окупації. Тут можна дізнатися про бої за Херсонську область – це жахливі, сповнені болю історії. Другий розділ відображає трагічні події підриву Каховської ГЕС та його наслідки. Це історії про допомогу та порятунок, усунення наслідків потопу та адаптацію людей у нових умовах, коли вони втратили все, що мали в житті. Ще один розділ – про період окупації та звільнення Херсона. У ньому – про незламність українського духу та спротив окупантам. Це історії про людей з Херсона та області, вдача яких має таку ж міць, як земля. І четвертий розділ – це роздуми, надії, сподівання – все те, чим живуть херсонці після деокупації.
Партнером у створенні книги «Лемент Херсонщини» виступило Херсонське обласне відділення соціологічної асоціації України. Голова асоціації Микола Гоманюк та Валентин Жаронкін записали понад 50 історій, які лягли в основу книги. Вони були почуті з вуст жителів міста та області і варті того, аби про них дізнався весь світ. Та першими про них дізналися 12 українських художників, які в лютому 2024 року приїхали з творчою місією до Таллінна. Вони й взялися проілюструвати історії нескорених херсонців. Кожен митець пропустив почутий фрагмент війни через своє серце і залишив на сторінках книги власний творчий почерк.
А далі?.. У травні цього року новостворена книга вирушила з Таллінна до України, аби її побачили на власні очі люди, які сьогодні переживають війну. Координатор проєкту – херсонська громадська діячка Олена Таскаліна разом зі своїми друзями презентувала книгу в Тернополі, Одесі, Києві, ну а головним місцем зустрічі став, безперечно Херсон. Це були як офіційні заходи, так і звичайні добрі теплі зустрічі у колі тих, кому не треба зайвий раз розповідати, що таке війна, хто бачив і бачить її на власні очі, хто боровся і вірив аж до звільнення, хто бореться й нині… Серед найважливіших глядачів – незламні херсонці, які й сьогодні залишаються у місті попри щоденні нескінченні обстріли російських військ.
Під час кожної презентації книги, будь то в Тернополі, Одесі чи Херсоні, на прямому відеозв’язку з учасниками заходу завжди був пан Анатолій. Він особисто розповідав українцям про задум та історію виникнення цієї книги, повністю створеної за середньовічними технологіями.
Сповнена незабутніх вражень після презентації книги з України до Естонії повернулася й Олена Таскаліна. За якийсь тиждень подорожі вона побачила рідну країну зовсім іншою – не такою, якою знала її до початку повномасштабної війни:
– Я не очікувала почути в Одесі стільки української мови. Реально близько сімдесяти відсотків перехожих – молодь, люди середнього віку – спілкуються рідною мовою. Це дуже тішить. А загалом в Одесі війна майже не відчувається. Одеса – це Одеса: південне приморське місто, яке зберігає свій колорит і сьогодні. Натомість Тернопіль наскрізь пронизаний атмосферою війни і боротьби з окупантами. І це незважаючи на те, що війна від Тернополя дуже далеко. Я маю на увазі лінію фронту. Я бачила, як пів Тернополя прощалися з героєм, що повернувся «на щиті»… Я бачила на вулицях багато банерів із закликами робити донати на різні речі і заходи. Їдеш по місту в автобусі і слухаєш місцеве радіо, де оголошується збір коштів на підтримку дітей військовослужбовців. Усе в Тернополі присвячене війні і люди дуже переживають, – ділиться враженнями Олена Таскаліна.
Але найбільш сильні та болючі враження залишає Херсон. Востаннє громадська діячка була в рідному місті рік тому, але каже, що за цей час Херсон дуже змінився:
– Насамперед впадає в око те, яким малолюдним стало наше місто… Кажуть, залишилося близько 70 чи 80 тисяч населення. А до війни було ж не менше 350 тисяч! А взагалі-то Херсон дуже поранений, якщо так можна сказати… З різних поверхів багатоповерхівок звисають частини будматеріалів зруйнованих балконів та розбитих і напіврозбитих вікон, з яких виглядає чиєсь покинуте життя: меблі, книги, іграшки… За сильного вітру це все тріпоче в повітрі або й просто падає вниз… У місті стоїть багато понівечених обстрілами будинків. Чимало й величезних вирв, що залишаються після прильотів авіабомб. Люди ховаються. Таке враження, що вони ведуть якесь напівпідземне життя… Вони є, але їх ніби не видно, – зауважує Олена.
Тим більше в цих моторошних умовах життя незламні херсонці цінують увагу до себе та раді бачити містян, які хоча б ненадовго повертаються до рідного міста.
– Знаєте, коли я привезла нашу книгу до Херсона, то неважко було помітити емоції людей, котрі приходили на презентацію, – згадує громадська діячка Олена Таскаліна. – Це ніби так само, як коли поранена людина лежить у лікарні і ти приносиш їй квіти або щось інше хороше, приємне, що не пов’язане з її хворобою. Людина починає щиро радіти, вона відчуває прилив сил для одужання, для боротьби зі своєю хворобою. І я бачила очі цих людей, серед них чимало стареньких – бабусь і дідусів. Я бачила, з яким трепетом вони гортають цю книгу, з яким хвилюванням вони читають ці історії, роздивляються ілюстрації… Як палали їхні очі, як наповнювався силою їх погляд від усвідомлення того, що про них пам’ятають, що про них створили ось таку, в єдиному примірнику, неповторну книгу, що про них взагалі пишуть і зберігають в історії війни саме те, що пережили вони! У такі моменти я й сама розуміла, що вся наша команда, яка працювала над книгою «Лемент Херсонщини», робила це недарма. Це потрібно людям, і не лише нащадкам, нашим дітям, щоб вони знали. Це насамперед потрібно тим, хто зараз перебуває у нескореному Херсоні, який щодня зазнає нових і нових поранень, але попри вце місто стоїть, живе і буде жити, бо цього прагнуть самі херсонці.
18 липня книга «Лемент Херсонщини» буде презентуватися в Києві у національному культурно-художньому та музейному комплексі «Мистецький арсенал». Також у планах авторів створити цифрову версію книги та сайт, присвячений цьому виданню. Те, що пережили і переживають херсонці, має знати весь світ, вся Україна. І це не лише історія великого болю і страждань – це історія великої віри в перемогу світла над темрявою, в перемогу українців над військовою тиранією кремля, а головне – це історія великої любові херсонців до рідної України.
Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.
Фото автора.