22 листопада Україна згадує жертв Голодомору. Традиційно цей день відзначають в останню суботу листопада. Ввечері у вікнах українців запалають свічки пам’яті. Сьогодні майже не лишилося живих свідків Голодомору 33-го. Проте багато родин зберігають пам’ять про ті страшні події, які довелося пережити їх рідним через більшовицьку владу.
Голодомор на Херсонщині
На початку Голодомору (1932-33рр) Херсонської області в сучасному розумінні як адміністративної одиниці ще не існувало. Більшість території нинішньої Херсонщини входила до складу інших областей – Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської. Через це досить складно провести точну оцінку масштабів трагедії, адже джерела документують голодомор у межах адміністрацій того часу.
Причини Голодомору на Херсонщині
Одна із основних причин загибелі від голоду жителів південного краю – розкуркулення та примусова колективізація. Херсонські господарі зазнали такої ж участі, як і інші українці. На Херсонщині до 1932 року розкуркулено понад 4000 господарств. Ще одна причина – жорсткі хлібозаготівельні плани. Влада наполягала на виконанні норм, забираючи у людей останнє. Ускладнювали ситуацію епідемії під час голоду, а також виснаження (“дистрофія”), що також фігурували у тогочасних медичних звітах.
Збереження пам’яті
Найбільш повний масив документів стосовно Голодомору на Херсонщині зберігався в Державному архіві Херсонської області – звіти районних виконкомів, протоколи сільрад, списки померлих, донесення про “опухлих”. Важливими також є документи державного архіву Одеської та Миколаївської областей. Ці джерела дають розуміння, яким був Голодомор на Херсонщині. Водночас під час окупації Херсона багато важливих документів росіяни вивезли або знищили з будівлі архіву. За даними комісії ООН, було вивезено 70% документів з Херсонського архіву. Проте частково дані вдалося зберегти завдяки тому, що вони були оцифровані.
Спогади жителів Херсонщини про Голодомор 1933-го
“Наша сім’я мала 15 дітей і п’ять дорослих. Десятеро дітей померло. Мене дитиною батько брав влітку в поле, там ми ловили ховрахів, з яких мати щось варила. Ще їли “киселики”, лободу, з шипшини варили чай”
Антоніна Якимович з Нової Каховки, 1926 р.н. (свідчення збирали у 2007-му учні Дніпрянської школи)
Від голоду люди сходили з розуму. Їли собак, котів, птахів. Найбільше під час Голодомору постраждали Херсонська, Одеська, Запорізька область та Крим. Траплялися випадки канібалізму.
Ганна Коноваленко 1916 р.н. Пережила голодомор на Херсонщині (героїня документального циклу “Незраджена пам’ять”)
“Так от через вулицю хата була пуста. А ось тут і тут жили (люди). З одного боку жили дочка і матір здорові, а з іншого боку жила старіша людина і дівчинка. Ну може чотири, може п’ять років. Не пам’ятаю. Так вони ж оці дві домовилися з тією матір’ю, щоб вона віддала їм оту дівчинку. Вони заріжуть, будуть її годувати. Взяли дитину, а їй їсти не носили. І вона ж прийшла требувати. І вони хотіли і її зарубати. Та відрубали тільки ногу. А вона все ж таки вилізла на вулицю. Йти не могла і кричала до самого вечора”.
Про те, як більшовицька влада боролася з українськими господарями наступний спогад:
“Батьку було 35 год. А в нього було п’ятеро дітей. Я була сама старша. Були великі сім’ї. Ну і люди все возили, щоб було все. Повні хати були І заходять у двір молодчики. І починають штрикати залізною палею. Шукають ями, де був запечатаний хліб, у кожному дворі були такі ями. Це не було щось секретне. От вони ходять, щупають, шукають той хліб. І от як нащупають – забирають. І в хату заходять – не питають. Тягнуть, що бачать. І тоді беруть оцю всю сім’ю, що трохи багатше, садовлять і везуть до Сибіру. Такий був радянський союз великий, що і Узбекистан під ним. І ось наших до Сибіру. А тих із Середньої Азії сюди. І вони теж тут так страдали, бідували, що матері вбивали своїх дітей. Я сама бачила, як мати меншого тягне. Видно лишнє, годувати нема чим. Гупала його і вбила”.
Олександра Андрющенко. Стара Збур’ївка.
Голодомор 33-го – не єдиний, від якого потерпала Херсонщина. До цього був голодомор 21-23 років. Про цю трагедію мало хто згадує, але в ті дні щодня від голоду в Херсоні гинуло близько 250 людей. В селах розгорталися ще страшніша картина. Факти вбивств заради їжі були масовими. Іноземні свідки писали – “жахи Херсона перевищили все, що ми бачили в будь-яких районах України і Поволжжя”.
За звітами місіонерів Червоного Хреста під керівництвом Герберта Гувера можна уявити, що тоді відбувалось:
“Масові смерті дітей і дорослих від голоду, люди шукають їжу у полях і річках, черга за хлібом іноді до шести годин”.
Свідчення очевидців, архівні документи та спогади допомагають нам не забути масштаби трагедії і водночас вшанувати стійкість тих, хто вижив. Пам’ятаючи, віддаємо шану загиблим і зобов’язуємося берегти історичну правду для наступних поколінь українців.