Не стало одного із найвідоміших і найкращих українських репортерів кінця ХХ-початку ХХІ-го століття.
Перестало битися серце Сергія Яновського. Він пішов у засвіти передчасно, несподівано, на півслові…
На півслові, бо він, перш ніж піти у вічність, сказав на цім світі далеко не все, що прагнув і що міг. А почувався Сергій у інформаційній сфері упевнено, змістовно, сміливо. У цьому щоразу переконувалися читачі і незалежного тижневика Півдня України «Новий день», і парламентської газети «Голос України», де наш колега і друг пропрацював майже десять років.
Нема, здається, такого інтернет-видання в Україні, яке б, як на достовірне першоджерело, не посилалося на публікації за підписом: «Сергій Яновський. Херсон».
Оперативності достеменного газетяра в Херсоні чи Києві дивувалися. Це наче про нього, нашого колегу, йдеться у американському прислів’ї: «Справжній журналіст знаходиться на місці пожежі ще за 15 хвилин до її початку». Не всякому дано. Дано обраним!
Йдеться не лише про вкрай потрібну у журналістській професії оперативність, а й надзвичайну інтуїцію, на відвагу сказати, не боячись помилитися, викликати вогонь на себе, про ту чи іншу подію, де вона не відбулася: за рогом «білого дому» чи за сотні кілометрів у малолюдному селі.
Істинні професіонали не бояться говорити правду. Сергій не боявся, хоч знав, що цим самим наживає собі не лише нових друзів, а й ворогів. Вороги боялися журналіста. Ненависники тут же осміліли, коли на Херсонщину ввірвалися російські окупанти.
Перебуваючи у вимушеній евакуації, газетяр продовжував розповідати і про суворі будні окупованої області, і про те, як живе у ці дні шахтарський Нововолинськ – його тимчасовий прихисток.
Своїм багатим досвідом репортера Сергій Сергійович щедро ділився на сторінках власних фахових книжок, на лекціях із журналістської майстерності у Херсонському державному університеті, куди його запрошували за кафедру.
Поважний газетяр, наш колега будував плани уже на новий, 2023-ій рік. Але менш ніж за тиждень до новоріччя підступні хвороби, як люті зайди-вороги, зробили свою чорну справу.
Журналіст згорів у непривітному грудневому як метеор – у леті. Але та вдячна, благородна і потрібна людям справа, якою він займався упродовж не одного десятиліття – не метеор…
Прощай, друже! Пам’ять про тебе ми збережемо у своїх серцях.
Колеги-новоденці.