І не лише ВПО з прифронтового правобережжя
Староста села Володимир Матвієнко (назву населеного пункту не вказуємо та прізвище змінено, виходячи з безпекової ситуації) охоче погодився бути гідом під час візиту до модульного містечка. За це я йому щиро вдячний.
Дорогою до містечка Володимир Петрович розповів, що ініціатива спорудження поселення належить начальнику Херсонської ОВА Олександру Прокудіну, котрий зумів передбачити нинішню ситуацію півтора року тому і переконав когось «нагорі» у доцільності будівництва його саме в нашій області. А землю під забудову – півтора гектара – виділила Чорнобаївська сільрада. Привезли модулі з Київщини у контейнерах. Зводили будову без затримки – потрібно було людей приймати з «червоної» зони.
Кожен модуль (а їх тут 4) має 22 кімнати на 4 особи, чоловічі й жіночі душові та туалети, їдальні й ігрові дитячі кімнати, по 4 холодильники і стільки ж мікрохвильових печей. До послуг мешканців також 4 пральні машини і стільки ж сушарок (подарунок ОВА). У коридорах встановлені кондиціонери.
– Щосереди людям видають безкоштовно хліб, раз на місяць – гуманітарну допомогу, – розповідає староста села. – Кожному члену сім’ї – продуктовий набір вагою 14 кілограмів, куди входять крупи, борошно, цукор, консерви тощо.
Під’їхали до містечка. Мало не з кожним мешканцем Володимир Петрович вітається за руку: всіх він знає і його всі знають.
– А ось і директор містечка Сергій Проценко, – знайомить нас староста. – Золоті руки у цього чоловіка. Дуже багато він тут переробив і зробив, починаючи від лав для сидіння і закінчуючи утепленням стін.
Сергій Володимирович аж зніяковів від таких слів. Мовляв, а хто ж турбуватиметься про мешканців, штатом слюсарів не передбачено. А живуть тут, в основному, інваліди (по 4 у кожному модулі), пенсіонери, жінки та діти.
– Сьогодні у містечку проживають 146 осіб, з них 34 – діти, – розповів директор. – А всього воно розраховане на 344 людини. Щодня приймаємо переселенців. Учора приїхало восьмеро з Бериславського району, з них шестеро дітей.
Зрозуміло, що не від хорошого життя їдуть сюди люди. В основному, з сіл, що розташовані уздовж лінії фронту по Дніпру і які постійно обстрілюються російською артилерією, авіацією, КАБами тощо. Є тут люди зі Станіслава, Кіндійки, Білозерки, Кізомиса, Садового, Херсона… Але є й біженці з окупованого лівобережжя: Голої Пристані, Залізного Порту, Новоолексіївки Генічеського району і навіть з Криму. Їх всіх об’єднала одна біда: втеча з окупації, втрата житла. І цілковита невідомість про майбутнє.
Павло Іванович Самойленко з дружиною Тетяною Федорівною мешкали у Білозерці. До 8 серпня 2024 року. Тепер живуть у модульному містечку.
– Наш будинок пошкоджений в результаті артилерійського обстрілу росіянами, – повідав глава сім’ї. – Вибито вікна та двері, зруйновано дах. Накрили помешкання брезентом, але ситуацію це не рятувало. На капітальний ремонт житла грошей нема. Та й обстріли не припиняються. Тому нам порадили перебратися сюди. Ми дуже вдячні, що зараз тут, що маємо дах над головою, маємо де жити в такий час. Дякуємо за увагу і турботу про нас.
А ось Андрій Меньшиков (на фото) з тимчасово окупованого Залізного Порту. Поки міг, чинив опір окупантам на початку їхнього повномасштабного вторгнення. А коли почало підводити здоров’я, треба було шукати місце проживання.
– Дуже потрібне це містечко потерпілим від лиха людям, – говорить Андрій Анатолійович. – Практично всі села уздовж правого берега Дніпра зруйновані. Куди людям подітися? Далеко не всі вони мають заощадження, щоб виїхати на захід України. Тому дуже добре, що знайшли прихисток. Я, до речі, тут у містечку зі своїм бойовим побратимом по опору. Олександр Гармаш – із Криму…
У модульному містечку проживання безкоштовне. При заселенні люди отримують постільну білизну. Медичні послуги одержують у сільській амбулаторії, в якій працюють два сімейних лікарі. Крім цього, сюди часто навідуються профільні фахівці міжнародної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів». За комунальні послуги мешканці теж не платять.
Не позбавлені уваги та піклування у містечку і діти. Вони мають свою ігрову кімнату. Сюди часто приїжджають волонтери з різних благодійних фондів і організацій з подарунками: одягом, смаколиками, іграшками, продуктами тощо. Нещодавно старшим школярам видали ноутбуки, а молодшим планшети – щоб могли дистанційно продовжувати навчання у школах. До речі, Wi-Fi тут працює цілодобово.
А в день нашого приїзду сюди представники БФ «Чуємо. Діємо» (Львів) привезли дітям свої подарунки (на фото). Знову ж таки, одяг, підручники, цукерки…
А в останній день минулого року в модульному містечку відбулася знакова подія: Ірина Хмільова з Новоолексіївки Генічеського району зробила своєму чоловікові Русланові Лисенку чудовий подарунок «під ялинку» – народила п’яту дитину!
Анатолій ЖУПИНА.
ЗАМІСТЬ КОМЕНТАРЯ. Михайло Линецький, начальник Херсонської районної військової адміністрації: «Сьогодні реальність така, що нам конче необхідно розвивати такі містечка – місця тимчасового проживання вимушено переміщених осіб. Не всі вони мають змогу виїхати у більш безпечні регіони України. Причин на це багато. Але ми мусимо визнати, що останніми місяцями ситуація у прифронтових селах нашого району вздовж лінії фронту погіршується. Зруйновано більше 9000 житлових будинків. Людям просто нема де жити. Тому зараз надзвичайно зростає роль і значення ось таких місць тимчасового проживання громадян. Віднедавна сюди помітно зріс потік вимушених переселенців. Але це містечко не зможе вмістити всіх потерпілих.
Тому ми днями провели на базі цього містечка семінар для начальників СВА, щоб показати їм перший досвід експлуатації місця тимчасового проживання ВПО і вирішення усіх питань, що виникають при цьому. Також залучили до участі у ньому й керівників ВА, території яких нині ще перебувають в окупації. Щоб вони теж вчилися, що необхідно буде робити, якщо подібна ситуація виникне після їх звільнення.
У семінарі взяли участь і спеціалісти управління соцзахисту, котрі відповіли на життєво важливі питання мешканців модульного містечка. Вважаю, що цей захід був дуже корисним для всіх, хто був до нього причетним.