11 листопада – третя річниця визволення Херсона від російських окупантів. Попри масовані ворожі атаки, місто тримається. Завдяки захисникам, які відбивають постійні спроби ворожих диверсійників прорватися через Дніпро, а також людям, які забезпечують життя у Херсоні. Серед них – хоробрі комунальники, які виконують свої обов’язки фактично в умовах фронту, ризикуючи загинути. Сьогодні – ексклюзивне інтерв’ю «Нового дня» з працівником КП «Гарантія» Херсонської міської ради та учасником бойових дій ВАДИМОМ БОРОВСЬКИМ.
-Вадиме, розкажіть, яке рішення на момент повномасштабного вторгнення РФ Ви прийняли для себе як херсонець. Як опинилися у Бузковому парку, під час відомих подій 1 березня?
– Я народився не в Херсоні, але тут живу вже давно, з 1993 року. У 2020-му – вступив у Тероборону. Тож коли розпочалося вторгнення, моїм обов’язком було з’явитися у військкомат. Але 24-го лютого, коли я туди прийшов, там нікого не було. А 26-го я вже був у призовному пункті, там отримав зброю. Нас, як тероборонівців, відправили на територію обласної школи-інтернату. А потім – на різні локації. Ми не обирали і не знали місце, куди нас везуть по тривозі. Частину хлопців відправили на Бериславське шосе. Так вийшло, що наш взвод стояв в караулі і ми заскочили в перший автобус, який побачили. Точно пам’ятаю, було нас 44 людини, бо дорогою рахувалися. В основному це – білозерці, а з Херсона було тільки четверо. Автобус вирушив до Бузкового парку. Це була десь 11-та година ранку.
– А які накази були від командування на місці?
– Командир із десятком людей відправилися у бік колишнього м’ясокомбінату і там зайняли позицію. А всі інші залишилися у парку. Тобто, командир перебував через дорогу, на протилежному боці від парку. Двоє хлопців виявили ініціативу – побігли з коктейлями Молотова на перший ворожий БТР, думали таким чином його зупинити. Але їх буквально «зрізало» чергою. Два БТР-и зайшли: один – збоку палацу культури, другий – збоку «Нової Лінії». Нас взяли під перехресний вогонь із двох автоматичних гармат. 23-й калібр, якщо знаєте, дерева кришить у капусту, вже не говорячи, про людей… Частина хлопців загинули, а хто міг, той вибирався повзком. Тому що автоматом БТР-у ти нічого не зробиш. Це був мій перший бій. Нещодавно відвідавши Бузковий парк, я знайшов те місце, ту позицію, де я знаходився. Скажу чесно, дуже пощастило, що я звідти виповз. Тому що БТР стояв буквально за 50 метрів від мене.
Ну а тоді через парк і приватний сектор ми вийшли до мікрорайону. Хлопці з Білозерки попрямували в бік Комишан. А я звернув на Комкова і так вийшов у місто.
– Згодом моторошні кадри із Бузкового парку потрапили в інтернет і шокували світ. Вадиме, знаю, що Ви не одразу виїхали з Херсонщини. А це ж було небезпечно залишатися в окупованому місті. Не боялися, що Вас, як тероборонівця, знайдуть, кинуть на підвал, вб’ють, врешті-решт?
– На жаль, частину тероборонівців окупанти таки схопили, доля деяких невідома й досі. Розуміючи, що «доброзичливців» у Херсоні вистачає і наших здають тільки так, я вдома не жив, а переховувався за іншою адресою. У Херсоні я пробув десь півтора місяці. А потім виїхав, просто рейсовим автобусом – через Василівку. Видно, тоді на ворожих блокпостах ще не було списків, бо мене ніхто толком не перевіряв. Та люди й польовими дорогами виїжджали, де практично не було блокпостів. Ну а вже згодом стало набагато важче виїхати, стояли великі черги з машин і автобусів. А у вересні виїзд через Василівку взагалі прикрили.
– Після виїзду на підконтрольну частину України Ви пішли в ЗСУ, так?
– Пішов одразу у херсонську бригаду тероборони. Під Миколаївом були хлопці, яким вдалося вийти з окупованого Херсона ще в перший день. Я з ними зв’язався і прибув туди. Там я познайомився з херсонцем Ігорем Кураяном. Коли нас зібралося 40 осіб, ми вирушили в Одеську область на відновлення. Разом зі співслуживцями, зокрема, Ігорем, ми формували роту.
На фото: Вадим Боровський та Ігор Кураян.
Я був старшина, він – заступник командира. Так виникла ще одна бойова одиниця, рота майже з 96-ти осіб. За місяць усіх одягли, взули, навчили. І 29 серпня вирушили на Донеччину. Деякий час ми були біля Курахового. А потім розпочався той самий контрнаступ на Харківському напрямку. І десь 6-8 вересня ми вже були там. Вважаю, що таких контрнаступів більше не було. Тоді, як пам’ятаєте, ЗСУ визволили велику частину Харківщини. Окупанти втікали, що навіть у зіткнення не вступали, так ми їх гнали. А потужні бої розпочалися вже далі – під Осколом.
– Вадиме, а як Ви опинилися знову в Херсоні?
– 3 грудня 2022 року мені виповнилося 60 років. Безумовно, я б хотів служити і далі. Але тоді діяло таке законодавство, що у 60-т вже залишатися в армії не можна і тебе зі штату виводять. Це ж не те, що ти працюєш на якомусь підприємстві. Всі військові – у базі даних і виплати на кожного йдуть через Міноборони. Комбат не може самовільно залишити тебе на службі, у нього просто немає для цього законних підстав. Так я демобілізувався. Ну а куди їхати? Вирішив повернутися до Херсона, на той час – вже звільненого.
– Чим зайнялися у Херсоні, робота була?
– Спочатку я влаштувався до «Муніципальної варти», була така в Херсоні. Ми охороняли пункти Незламності, в бомбосховищах чергували. Я там недовго пропрацював. Ну а потім за оголошенням влаштувався до КП «Гарантія» – до притулку для тварин. Там мені дуже подобалося, бо люблю собак. Ми з колегами відловлювали бездомних чотирилапих, відвозили їх до ветеринарів на стерилізацію. Ну а ще в притулку є собаки, яких на перетримку залишили власники – перед виїздом із Херсона. Я доглядав за такими тваринами, зокрема, вигулював їх.
На фото: притулок для тварин у херсонському КП “Гарантія”.
– В інтернеті є жахливе відео із цинічним звуковим супроводом, яке виклали окупанти. На ньому – один із епізодів російського дронового «сафарі» на мирних людей у Херсоні. І це саме момент, коли скид було здійснено на Вас, Вадиме. Як це сталося, Ви не встигли сховатися, чи не було куди?
– Це було 24 серпня цього року. Притулок для тварин тоді перебував ще у Дніпровському районі, ближче до Східного. Це «червона зона», треба розуміти, що не так вже легко знайти локацію з умовами, належними для утримання собак. У той момент я вигулював собаку і на пустирі нас спіймав ворожий дрон. Я уважно стежив за «мавіком», і коли він зробив скид, стрибнув у бік. Але ж на поводку, намотаному на руку, я тримав собаку. Вона ринулася в протилежний бік, потягнувши мене праворуч. І вийшло так, що вибухівка, з доволі маленької висоти, впала посередині – між мною і собакою. Можливо, якби я був один, то відскочив би від дрону, а так… Не пощастило, що зробиш… Собака – «200», я – «300». Права сторона – найбільше дісталося руці, зачепило ногу і щелепу.
– Хто Вам допоміг у перші хвилини після вибуху?
– Спочатку болю не було, мабуть, через шоковий стан. Ну а коли він розпочався, я зрозумів – треба вставати, бо якщо буду лежати, то тут залишуся назавжди. Я повернувся у притулок для тварин. Охоронець викликав «швидку». Але щоб не наражати бригаду на небезпеку, надіслали екіпаж поліції, який і відвіз мене до лікарні. Праву кисть врятувати було неможливо – вона висіла на сухожиллі. І я її просто ніс, щоб не відпала. Лікарям довелося цю частину руки ампутувати. Врятували мені життя, гемоглобін був на нулі. Взагалі я переніс шість операцій.
– На тому моторошному відео видно, як Ви, попри тяжке порання, другою рукою тягнете на поводку травмованого собаку. Тобто, у той момент Ви ще й думали про порятунок тварини?
– Так, мені було дуже боляче. Але я розумів, що собаці, він ще був живий, дісталося більше, ніж мені. Думав, що ще вдасться його врятувати, тому тягнув собаку до притулку.
– Ця війна не схожа на будь-які інші. Російські війська ігнорують норми міжнародного гуманітарного права. Як думаєте, навіщо ворог б’є по цивільних, добре розуміючи, що це не військова ціль? Ця дурна тактика – просто цинізм чи тренування на людях та тваринах?
– Це не дурна тактика. Херсон – для них полігон. Вони звозять сюди курсантів, БПЛА-шників з усього фронту. Бо де ще таке знайти – полігон за декілька кілометрів від їхніх позицій, де ще можна потренуватися на живих людях, а не манекенах? Набивають руку. Війна – штука безпринципна.
– Але ж українські оператори БПЛА, на тому ж окупованому лівобережжі ціляться у ворога, а не у явно мирне населення.
– Ну, на лівому березі – не лише ворог, там залишаються українці, такі ж самі, як і на правому. У своїх військові ЗСУ не ціляться. А для росіян ми – чужі, тому вони на нас скидають і тренуються.
– Вадиме, що робитимете після лікування, чи буде змога працювати?
– Зараз я ще перебуваю на лікарняному. А коли він закінчиться, подаватиму документи на оформлення групи інвалідності. Поки залишаюся у штаті КП «Гарантія». Можливо, коли вийду з лікарняного, перейду на іншу посаду, яка не вимагає такої фізичної праці, як раніше. Хочу залишатися в Херсоні і приносити тут користь.
– До речі, через війну постраждала й оселя, де Ви мешкали? Розкажіть про це.
– Це було не моє житло, його мені надали знайомі і там мене прописали. Будинок був на вул. Перекопській, де теж тепер «червона зона». У липні туди був «приліт». Словом, відновленню житло не підлягає. Зараз я мешкаю в гуртожитку, кімнату надали.
– Ми спілкуємося з Вами якраз у третю річницю визволення Херсона. Місту, яке не підкорилося окупантам, ворог мститься, щодня обстрілюючи із різних видів озброєння. Як людина, яка обороняла Херсон, сюди ж повернулася із фронту і тут планує залишатися, попри поранення, що б Ви хотіли сказати зараз містянам?
– Скажу за себе: пішов на війну, бо між залишитися в РФ і взяти до рук автомат я обрав автомат. Знаю, частина херсонців виїхали на лівий берег. Бог їм суддя. І на жаль, у Херсоні ще й зараз залишаються ті, хто чекає на «руський мір». Чоловікам-херсонцям можу побажати лише одне: не будьте ви ухилянтами! Бо якщо не хочете воювати в ЗСУ, РФ вас точно мобілізує і будете воювати у чужому війську. Можливо, ви хотіли, щоб я хтось інше сказав, але скажу про наболіле. Це стосується не лише Херсона. На жаль, черг під ТЦК зараз немає, як у 2022 році – під військкоматами. І мені від цього дуже сумно. Настрій, якщо чесно, не дуже святковий. Повірте, після війни буде велика прірва між тими, хто воював, і тими, хто просто сидів. І їм будуть ставити запитання: а що ти робив під час війни? На мій погляд, було б доцільним, якщо б через армію пройшли всі чоловіки. На рік тебе мобілізують, рік відвоював і йди на всі чотири сторони, хоч за кордон їдь. А вже потім, хто хоче, заключає контракт. Тоді було б справедливо.
– Розумію, наскільки військових, діючих і ветеранів, тригерить питання про те, що одні воюють за Україну, ризикують життям, гинуть, інші – живуть звичайним життям. Вадиме, дякую за відверту розмову. Доземний уклін Вам за захист України і внесок для Херсона! Бережіть себе, будь ласка!
Увага, важливо!
Після виходу з лікарняного Вадиму Боровському знадобиться тривала реабілітація, з огляду на його тяжку травму. Для тих, хто має змогу підтримати мужнього херсонського комунальника, публікуємо його номер картки:
4149 4975 2222 3710.
Марина САВЧЕНКО.
Фото Вадима Боровського, Ігоря Кураяна, Марини Савченко та Херсонської міської військової адміністрації.