Безкінечні 365 днів, один за інший страшніший…
24 лютого 2022 року ми усі прокинулись від шокуючої звістки. Те страшне пробудження змінило нас усіх – і не тільки в Україні, і не тільки українців. Спочатку це видалося кошмаром, який ось-ось закінчиться. Так хотілося вірити у ті побрехеньки арестовичів, що треба потерпіти лиш пару днів і все «буде добре». Потім ще тиждень, до весни, до літа, до грудня… І ось вже рік минув…
Рік глибокого горя: скільки життів обірвалося, скільки скалічених доль, зруйнованих будівель, мостів, доріг, скільки завдано шкоди довкіллю – хто і коли то зможе підрахувати? Кати, гвалтівники, злодії і вбивці назавжди залишили шрами на наших серцях…
Рік єднання – бо ще ніколи в новітній історії України ми не були такими єдиними, спаяними в один організм, що усіма силами бореться з раковою пухлиною, яка хоче його знищити, загубити. Боремося кожен на своєму фронті, хто як може, але не здаємося.
Рік гордості – за наших славних і нереально відважних воїнів ЗСУ на чолі з головнокомандувачем Валерієм Залужним, за волонтерів, які одному Богу відомо звідки беруть сили і з першого дня повномасштабного вторгнення день і ніч усіляко підтримують військових, звичайних цивільних людей та навіть тварин, яким теж дісталося. А ще гордості за тих українців, хто рік тому відмовився від мови ворога і гордо несе у світ ім’я Українця, куди би доля не закинула. Гордості за нашого Президента, який, хто б там що не говорив, визнаний у світі лідер, який викликає довіру і повагу.
Рік відкриттів і розчарувань: хто наш друг, брат, союзник і партнер, а хто боягуз, підлабузник і відкритий ворог. Почасти подібне переосмислення відбулося не тільки на державному рівні, а й у багатьох родинах поміж рідними по крові, але, як виявилося, далеко не завжди по духу людьми. Війна, як лакмус, показала, хто чим дихає.
Хтось знов нагадає, що ця війна йде не рік, а вже довгих дев’ять років. І це дійсно так. І можливо, якби тоді, коли перші «зелені чоловічки» ступили на українську землю, світ так само потужно підтримав нас у боротьбі з окупантом, не дійшло би до такого масштабного вторгнення і катастрофи. Хто знає? Питань багато, та відповіді є далеко не на всі.
Україна продовжує мужньо боротися і протистояти ворогу. Все більше українців, згідно з останніми опитуваннями, переконані у перемозі України – 95%! І все менше тих, хто готовий йти на компромісні поступки зухвалій орді на чолі з божевільним карликом.
Пишаємося мужністю українців. Щиро дякуємо партнерам і друзям. Схиляємо голови перед загиблими військовими і цивільними. І гордо крокуємо тільки вперед – до ПЕРЕМОГИ!
Слава Україні! Слава Героям! Слава ЗСУ! І допоможи нам Господь!