Які вони – канікули під час війни та чи зможуть діти, котрі постраждали внаслідок воєнних дій, провести їх у безпечному місці? Щоб дізнатися про це, ми вирушили у Карпати, в один з таборів, який саме готується зустрічати першу зміну гостей.

Село Мшанець Стрілківської громади розташоване на самому кордоні з Польщею у Верхньодністровських Бескидах. Воно має давню та багату історію, адже вперше згадується ще 1446 року. Проте зараз тут живе зовсім мало людей, близько 140, а транспортне сполучення нерегулярне. Самбір – найближче місто, до якого можна дістатися з села. Проте місцева природа, мінеральні джерела та спокій, який вдалося тут віднайти, знову дарують відчуття дому, – розповідає багатодітна мати з Гостомеля Оксана Коваленко. У неї четверо дітей, а дім та все майно повністю зруйнувала війна. Поки чоловік Оксани боронить Україну у складі ЗСУ на Південному напрямку, жінка та діти намагаються облаштувати нове життя в Карпатах. На новому місці їм допомогли придбати дім, Оксана його ремонтує. Працює над тим, щоб релокувати сюди власний бізнес та відкрити у селі магазин, а ще вона адміністраторка у дитячому таборі, який в червні готується прийняти дітей ВПО.

– Маємо намір працювати. Тому що потрібно відновлювати життя. Поки чоловік на війні, ми дуже стараємося. Сиділи спочатку в окупації в Гостомелі, потім у Бучі. Чекали, коли відкриють коридор. Я виїжджала звідти без нічого – з дітьми, мамою і собачками. Але місцевість тут дуже допомагає, справді лікує. І не тільки люди, а й природа. Діти ще малі в мене, їм було важко це пережити, але підтримка дітей у школі і природа – це найкраща реабілітація. Мені запропонували тут бути адміністратором, бо я до війни мала досвід. Працювала з великою командою людей, знаю як організувати. Ми зі всім впораємося, – розповідає Оксана Коваленко.

Мшанецькі колиби – це літній еко-табір та соціальне підприємство місцевої громади Української греко-католицької церкви.  Ідея створити такий табір виникла у отця Романа Грома ще кілька років тому. Ініціативу підтримала місцева громада, а тепер до розбудови табору долучилися й переселенці.

– Це унікальний табір дикого відпочинку на природі, заснований нашою парафіяльною громадою. Це соціальний проєкт, покликаний вирішувати саме соціальні проблеми. Коли ви їхали сюди, то бачили закинуті села, але водночас у цієї місцевості є великий потенціал для розвитку сфери туризму. І ми хочемо показати людям, що можна тут розвивати підприємницьку діяльність саме у туристичній сфері, надавати якісь послуги тут на місцях і нормально жити, а не прагнути кудись виїхати. Поки що у нас невеликий прибуток, і ми його весь вкладаємо в розбудову табору. А згодом сподіваємось завдяки цьому розвивати й інші соціальні проекти, – розповідає Роман Гром, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці.

– Хто сьогодні працює в таборі?

– Місцеві, у яких не було роботи, а тепер з’явилася можливість підзаробити, а також переселенці. Цей проєкт стартував ще у 2019 році, коли я виграв у конкурсі проектів Української освітньої платформи. Виграш складав 200 тисяч гривень. І з цього все почалося. Тоді мені здавалося, що це багато грошей. Насправді ж – ні. Але це був старт. Допомагають добродії, вихідці з сіл, шукаємо спонсорів – і таким чином працюємо. Минулого року у нас було спрямування на активний молодіжний відпочинок, тут можна проводити тім-білдінги. Але найголовніше, чим ми займалися з початку війни, – це проведення реабілітаційних програм для дітей, котрі постраждали від війни. З ними працювали психологи, вихователі. Це була авторська програма. Зміни тривали по 10 днів. Цього року нам вдалося знайти фінансування на 3 зміни. Шукаємо далі, щоб можна було реабілітувати якомога більше дітей.

Людмила Кардаш – з Краматорська, за фахом психолог і дошкільний вихователь. Сюди переїхала разом з сином-студентом. Навіть не могли уявити, що життя так докорінно зміниться. Залишаючи дім, думали, що їдуть на кілька тижнів. Живуть тут майже рік. І також долучилися до розбудови табору.

– Коли ми тільки приїхали, у нас, як і всіх інших переселенців, була одна проблема: люди не знали, як далі жити, де жити. У всіх до війни була робота – а тут нічого нема, не знали, як дітей до школи відправити. Але зараз люди вже осіли. І тепер постало питання: де знайти роботу. Більш активні повідкривали гуртки, займаються з дітьми. Хтось влаштувався до школи викладачем, хтось намагається релокувати свій бізнес. Хтось перукарню відкриває. В таборі теж працюватимуть переселенці. 

– Сюди приїжджатимуть тільки діти?

– Насправді, якщо між змінами буде час, сюди можуть приїжджати і дорослі. Минулого року дитячі зміни були по 10 днів, а найдовша – 2 тижні.

– З яких регіонів найбільше дітей приїздить?

– Торік були представлені всі регіони, діти тут здружились дуже, потім списувалися. Дехто два рази приїздив.

Олександр Кардаш – студент. Минулого літа він вперше працював вихователем у таборі. Цього року вже готовий знову заступити на зміну, адже робота з дітьми припала йому до душі.

– Я з Краматорська, Донецька область. Одразу як переїхав, розпочав досить активне життя. Мені запропонували піти волонтером у реабілітаційні табори для дітей. Працював 3 місяці, спочатку на волонтерських засадах, потім почав освоюватися. Тепер вже працюю офіційно вихователем. Дуже подобається робота з дітьми. Тому вирішив залишитися тут, буду переводитися на навчання. Тут все інакше, люди по-іншому живуть. Коли ми тільки приїхали, звісно, був шок. Я не розумів, чому ми їдемо і як надовго. Планували на 2 тижні, хотіли їхати в найближчу область, а заїхали за 1000 кілометрів від дому. Родина підтримала, отець Роман теж, і, слава Богу, все добре, – розповів Олександр.

– Чому ти вирішив працювати саме в таборі?

– Мені подобалося це місце. Я сюди постійно приходив. Там є дерево біля хреста, я під ним постійно сидів, думав. І помітив тут табори. Пощастило поговорити з вихователями і вже з другого заїзду почав працювати. 

– Діти ВПО тут безкоштовно відпочивають?

– Звісно. Спочатку ніхто не знав про ці табори, тому дітей самі шукали. Набиралася група для реабілітації. Колиби були ще не всі добудовані, тому спочатку могли взяти групу лише з 24 дітей. А потім можливості зростали. І зараз ми можемо прийняти 40. Я пам’ятаю кожну дитину. 

– А з Херсона були?

– Були, один хлопчик запам’ятався. Що вони тут тільки не чудили. Було весело.

Екотабір минулого літа прийняв майже півтисячі дітей ВПО. Цього року з’явилися нові локації завдяки небайдужим. На території табору є дерев’яна церква, а поруч – мінеральні джерела, гори та ліс. Ініціатори проекту вірять, що разом з дітьми та туристами село Мшанець розпочне новий етап своєї історії.

Олеся СКРИПКА.