Херсонка Ольга від початку повномасштабного вторгнення залишається у рідному місті. До війни працювала у дитячому розважальному центрі на знищеній російськими військами ТРЦ “Фабрика”. А з початком війни повернулася до своєї основної спеціальності, адже вважає свою роботу особливо важливою в тих умовах, в яких перебувають зараз херсонці. Ольга працює психологом, волонтерить, допомагає дітям і дорослим, що лишилися у зоні постійних ворожих обстрілів, зберегти психічне здоров’я та боротися з наслідками стресу. Про свої будні жінка розповіла нашим журналістам.
Щоденник війни
“Телефонний дзвінок. Кажуть, нас обстріляли з градів”, – згадує Ольга початок бойових дій у Херсоні. Відчувала себе абсолютно розгубленою, не чекала війни.
“Окупація. День бабака”.
Окупація для Ольги, як і для багатьох херсонців, стала постійним повторенням одного і того самого дня – щоденного намагання вижити.
Ольга: “Був такий фільм “День бабака”. Всі дні злилися в один, котрий ніяк не скінчиться. Постійне відчуття наче ти не живеш, а перебуваєш у тюрмі. Дуже важко було пересуватися. Весь час доводилося контролювати, що у твоєму телефоні, в сумці. У мене лежача мама. Щоб зробити перев’язки, потрібно було щоразу їхати в інший район міста. Так ось, перед кожним виїздом доводилося виходити з усіх груп у телеграм каналах, щоб проїхати через блок-пост. А залишати телефон вдома – це теж був не варіант. Бо мусила лишатися на зв’язку з родиною. І щоразу ці поїздки через блок-пости російські – це було дуже важке випробування”.
Згадуючи звільнення рідного міста від російської окупації, Ольга мимоволі не стримує сліз: “Це були, напевно, найчудовіші, найщасливіші моменти в житті… Ми жили без світла, без води. Це був листопад місяць. 11- го листопада 2022-го року.”
В телефоні у Ольги досі лишаються світлини днів окупації, довгі черги, коли чи не найбільшим скарбом для херсонців була питна вода. (Фото зроблене між 9 і 20 листопада 2022 року. Коли окупанти підірвали водоканал та обленерго, покидаючи Херсон )
“Якби хтось раніше мені сказав, що людина, залишена без найнеобхіднішого – води, їжі, зв’язку – може бути щасливою в таких умовах, я би не повірила. Але це було. День, коли наші війська зайшли в Херсон і закінчилася окупація був, мабуть, найщасливішим в житті. Це найбільша радість – бути вільною людиною. І до певного моменту ти не розумієш, що означає – насправді бути вільним. Доти, доки не побуваєш у цій страшній тюрмі, у цьому рабстві, де немає України”.
Після звільнення міста, Ольга лишилася вдома. Навіть усвідомлення, що будуть обстріли, не змінило її рішення, – згадує жінка.
“Я просто чітко зрозуміла про себе, що хочу допомагати жителям нашого міста. Я сама пережила багато важкого досвіду. Вистояти і впоратися мені допомогли психологічні тренінги, мої вчителі. Я це все пережила та навчилася жити гідно і мудро. І усвідомлення того, що я можу стати опорою для когось іншого, дає мені сили жити і працювати, залишаючись в Херсоні. Вірити, що наш світ і навколишня реальність зміниться на краще”.
“Незламність по-херсонськи”
“Кажуть, що Херсон незламний. Він такий і є, – говорить Ольга, – Я зустрічаюся по роботі з багатьма людьми. Це і медики, і люди, котрі приходять за допомогою, діти та їх батьки, люди різного віку – це все херсонці. Я багато спілкуюся з ними. І в кожного з них є віра, що Херсон виживе, буде розвиватися. Коли я допомагала людям під час окупації, вони вірили, що нас звільнять. Вірили у ЗСУ. Ця віра не була марною. Нас звільнили від цього жаху через 8 місяців після початку окупації. Сьогодні Херсон став дуже популярним у світі. Про нього знають далеко за межами України. Ми оточені морями. В нас чудові люди. Вірю, що Херсон знову стане місцем щастя”.
Як подолати паніку. Поради психолога
-У Херсоні досить небезпечно. Ви допомагаєте іншим виходити зі стресових ситуацій, а чим допомагаєте собі?
Ольга: “З початком війни у мене змінилися цінності. Я переглянула їх. Зараз розумію, що найважливіше – це життя у всіх його проявах, необхідність його зберегти і прожити гідно. Гідність – те, що наповнює його сенсом.”
- Як фахівець, що порадите нашим херсонцям, коли накриває панічна атака? Як вийти із цього стану?”.
Ольга:”Є кілька технік для подолання панічних атак. Одна з них – техніка заземлення. Якщо ти відчуваєш, що ось-ось тебе накриє паніка, потрібно повернути собі відчуття “тут і зараз”. Наприклад, почати рахувати до п’яти. Порахувати дерева або знайти навколо п’ять предметів червоного кольору, сфокусуватися на цьому. Відчути опору під ногами.Це знімає відчуття тривоги. Також допомагають дихальні техніки. Робимо один видих, а за ним 3-5 глибоких вдохів. Таким чином також можна знизити рівень тривоги”.
- У Херсоні ще лишаються діти. Як вони реагують на вибухи та як їм допомогти, якщо нема можливості виїхати?
- Дорослі та діти по-різному реагують на стрес. Дорослі мають більшу стресостійкість. Вона залежить від пережитого досвіду та внутрішніх ресурсів самої людини. Усі реакції на стрес – тривожність, криза – це цілком природньо. А діти вчаться переживати стрес, дивлячись на дорослих. Тобто, якщо доросла людина поруч може опанувати себе, то і діти цьому вчаться. Тому що для дітей опорою залишається доросла людина. Якщо ж дорослий нервує, панікує – таку ж реакцію переймають і діти. Але є і хороша новина. Дитяча психіка досить гнучка і легше адаптується. Сьогодні у школах дітей навчають різним технікам подолання стресу, тому часом вони долають його не гірше, а буває і краще за дорослих. І завжди залюбки діляться досвідом.”
“Подорож печалі”
Ольга працює не лише в Херсоні, їздить допомагати жителям деокупованої Херсонщини. Нещодавно повернулася з відрядження.
Ольга:”Це була поїздка печалі. Всі ми пам’ятаємо, які у нас були поля – щедрі, квітучі, родючі. Зараз дуже важко спостерігати цю картину – що з ними зробила війна. У нас ніколи не були вони зарослі бур’яном. І ось зараз, коли ти проїжджаєш ці зарослі поля, а вздовж узбіччя бачиш таблички з черепом – міни, тоді стає дуже страшно і сумно. Звісно, ми отримали інструктаж – пересуватися лише дозволеними асфальтованими дорогами – тими, які вже розмінували. Але у полях видно снаряди, видно, як вони спотворили нашу землю. Нажаль, цю картину бачать і діти, і літні люди, котрі вже одного разу пережили Другу світову війну. Їм дуже боляче це бачити на своїй землі”.
“Лана, яка чекала”
У Херсоні багато покинутих домашніх тварин. Хтось не зміг забрати з собою в евакуацію, тварини лякаються обстрілів і тікають, губляться. Люди, які лишаються в місті, годують їх тим, що мають самі. Ольга ж забрала додому.
“У Таврійському мікрорайоні за колишнім “Оскаром” завжди жили безпритульні собаки на полі. Там була одна собачка – Лана. Чоловік побудував їй будку. Це ще під час окупації. Та вона дуже важко переживала обстріли. У тварин теж є емоції, вони стресують. Потім уламки снаряду зачепили наш будинок, порушили його конструкцію, ми змушені були на деякий час виїхати, а коли повернулися, Лана чекала нас, адже чоловік пообіцяв їй, що ми повернемося по неї. Вона зустріла нас, не забула, і ми забрали її додому. І ось уже 11 місяців вона з нами. Навіть подружилася з нашим собакою. Проте досі боїться гучних звуків, вибухів. Але все одно, вона в нас молодець”.
- Яким бачите своє місце у майбутньому Херсона?
- Знаю, що Херсон буде відроджуватися, я залишусь тут як фахівець-психолог і волонтер. Адже це наш дім і у нас чудова команда. Волонтери Херсона щирі, справжні. Ми усі працюємо заради спільної справи.
Записала ОЛЕСЯ СКРИПКА.