«Завдяки проведеній колосальній роботі вчителів, волонтерів і просто небайдужих людей 5 листопада асканійська школа знову відкриє свої двері для своїх учнів», – розповів прес-службі окупаційного міністерства природних ресурсів, екології і рибальства Херсонської області окупаційний директор біосферного заповідника «Асканія-Нова» Дмитро Мещеряков. Сподівався, мабуть, що хоч йому повірять.
Школа у селищі не працює від початку вторгнення. Більшість вчителів виїхали і організували навчання на підконтрольній території. А окупантам запустити свій навчальний заклад ніяк не вдається. У школу вже і фейковий губернатор з членами фейкового уряду приїжджали. Спочатку обіцяли, що школа запрацює у вересні, потім – у жовтні, тепер от пропонують повірити колаборанту Мещерякову. Він до речі приніс до школи кілька саджанців, які посадив разом з директоркою порожньої будівлі Оксаною Василишиною. Крім них, у справі озеленення ніхто участі не брав, бо окупанти досі не можуть знайти бажаючих навчати дітей любити окупантів. Директорку ж, якщо вірити окупаційним соцмережам, призначили порівняно давно. Аби показати що налаштовані серйозно, окупанти приліпили над входом свій триколор. З дитячою спортивною школою окупантам пощастило більше – її все ж змогли відкрити, хоча там досі проблеми з кадрами. «Школу відкрили директор, секретар, 7 прибиральниць і 3 сторожа», – обурювався тоді один з окупаційних телеграм-каналів.
Жителі окупованого селища розповіли редакції, що 45-річна Оксана Василишина до окупації працювала секретарем у селищній раді, була депутатом від «ОПЗЖ». Роботу, запевнили, виконувала справно. Її покійний батько, на диво, був патріотом України, але співмешканець Ілля Терновий, колишній вчитель історії в асканійській школі, ледве приховував свої проросійські погляди.
А найкращою подругою Василишиної є нинішня директорка окупаційного науково-виробничого дослідного інституту тваринництва і рослинництва степових районів «Асканія-Нова» Євгенія Рубін, яку обізнані люди називають дуже-дуже близькою до окупаційного губернатора. Але, незважаючи на такі знайомства, все, що поки може Оксана Василишина – це садити біля школи деревця. Але прийде час – посадять і її.
Богдан СТРАЖАК.