Використання медицини з метою тиску і контролю над людьми, які не поділяють погляди діючої влади, активно запроваджувалося ще в часи СРСР, коли у застінках психлікарень опинилося чимало українських громадських діячів, представників культури та церкви. Той самий курс обирають і окупанти після початку повномасштабного вторгнення.

Російські пропагандистські канали повідомляють про початок профілактичних медичних оглядів серед школярів на окупованій частині Херсонщини, які є обов’язковими і не залежать від згоди батьків. Так в Каланчацький район заїхали пітерські медики. Особливо наголошується, що діти мають пройти перевірку психолога та психіатра. А у випадку виявлених захворювань можуть бути відправлені на лікування в інші регіони рф. І хоча подальшу їхню долю окупанти обіцяють узгоджувати з опікунами чи батьками, приклади насильницького вивезення українських дітей в росію змушують замислюватися про інше. До речі, відомо, що раніче «гастролююча бригада медиків» вже збирала дані про дітей із окупованої частини Запорізької області.

“Путін постановив, і ось ми це і робимо протягом останніх двох місяців без зупинки”, – говорить один із хірургів, який приїхав оглядати дітей Херсонщини. Пропагандисти наголошують, що через руки “лікарів” щодня проходить більше 100 українських дітей. “Фізично здорові. Та є певні психопатичні стани”, – аналізує російська гінекологиня Анна та переключається на оцінку опорно-рухових та інших вад, ніяк не пов’язаних з її профілем.

Тим часом путінські медогляди обіцяють незабаром зробити обов’язковими і для дорослих.

Зіштовхнулася з репресивною медициною окупантів і Ольга (ім’я героїні та її доньки змінені на їх прохання). Сьогодні жінка живе у Німеччині, куди довелося дуже довго добиратися з невеличкого окупованого села неподалік Скадовська. У своєму новому тимчасовому домі жінка живе з серпня, а все, що відбувалося до цього воліла б забути, як страшний сон. Але не виходить.

“Ми намагалися виїхати кілька разів. Перший раз нас не випустили в травні. Другий теж був невдалим: через обстріл наш водій вирішив розвернутися. Втретє я подумала, що треба рятуватися будь-якою ціною, хоч би і через Крим. Інакше ми взагалі не зможемо вибратися. Ми стояли три дні колоною на блокпосту. А потім опинилися на фільтрації. Завжди більш прискіпливо перевіряли чоловіків. Особливо молодих. Нам не пощастило”, – говорить Ольга.

– Хіба у фільтраційному таборі перевіряли стан здоров’я?

– Іра (дочка) застудилася. Кілька днів в дорозі, погано себе почувала, її нудило час від часу. Ну і стрес. Вона взагалі вразлива дуже. І ось саме цим, мабуть, і привернула увагу. Заглянув перевіряючий в наш бус, побачив її в такому стані. Каже всім: виходьте, у вашої дочки, певно, ковід. Доводити щось було марно. Повиходили. Тим паче що і чоловіків на перевірку забрали. Повели в якусь кабінку, ну і я слідом. Там медсестра була. Говорить – температуру поміряємо, швидкий тест на ковід зробимо. А ви почекайте. Мене не пустили. А малу з іншого боку, як я потім зрозуміла, вивели. 2 години минули – дитини немає і нічого не говорять. У мене вже істерика – де моя донька? – уже ледь не кричу. 16 років дівчині. Потім вийшла та медичка і каже: у вашої дитини психічний напад, вона потребує госпіталізації у психоневрологічний диспансер. Який напад? Ніколи ніяких нападів не було. Кричу – де моя дитина? Думала, стріляти почнуть – але мені в ту мить було байдуже. Жінки вступилися за нас. Навіть не знаю, як наважилися.

–  І що насправді сталося?

– Як донька мені потім розказала, їй почали задавати всілякі провокативні питання – про Україну, Крим, Донбас, війну, ЗСУ. Чому вас в школі вчили? Я не знаю, чого вони до дитини вчепилися, а не до мене – дорослої. Ми перед виїздом проговорювали, як треба відповідати. Але вони дуже тиснули і десь вона не втрималася, сказала – українці на своїй землі, а ви чого прийшли? Далі її до істерики довели, до сліз. Сказали, що України немає, а в неї психічний розлад і це треба лікувати. Майку зривали, хоча ніяких татуювань у неї немає. Говорили – що не посадять, бо неповнолітня. Але госпіталізують. Це жах був, що ми пережили. 

– Чим справа закінчилася? Довго вас протримали?

– Ніч. У них питання до інших з буса теж були. Там в когось в ноуті щось знайшли. Мене не чіпали і не питали, тільки документи. А над дитиною так познущалися. А відпустили, бо дали їм грошей. Всі, що були. І ще люди скинулися. Бо я плакала страшно. Дочку потім два дні трусило. І потім ще до психолога ходили. Її не били, але штурхали, руки викручували, бо вона не хотіла йти. Вони її в якийсь вагончик затягнули і закрили. Сказали – у тебе психічний розлад через українсько-нацистську пропаганду. Таких, як ти, ми будемо лікувати. І ти ще спасибі скажеш”.

Ольга переконана, що їм з донькою просто пощастило і дивом вдалося вибратися. Все могло закінчитися набагато гірше. Як вже не раз, на жаль, ставалося з українськими дітьми…

За останніми даними, озвученими 22 лютого уповноваженою Президента України з прав дитини Дар’ї Герасимчук, реальна цифра вивезених до росії українських дітей може сягати сотень тисяч. На сьогодні 16 226 дітей, яких депортували до рф, ідентифіковано. Повернути вдалося лише 307 дітей.

Олеся СКРИПКА.