Наталії Возаловській лише недавно і, можна сказати, дивом, вдалося вибратися з окупованого м. Олешки. NewDay ua жінка розповіла, що відбувалося в містечку, коли окупанти підірвали Каховську ГЕС. Хочемо попередити, що інтерв’ю містить жорсткі моменти, які неварто читати людям із вразливою психікою…      

– У нас є розуміння того, що відбувалося на деокупованій частині Херсонщини після підриву Каховської ГЕС. Як же виглядали окуповані Олешки з 6 червня?

-Хтось із телевізора дізнався, комусь подзвонили, що підірвана гребля ГЕС. Скажу, що люди не очікували на таке. Наші сусіди говорили, мовляв, на метр-півтора підніметься вода, не більше. Ніхто нікого не попередив про небезпеку, тому люди й не переживали, не думали, що буде такий жах. А потім намагалися виїхати – ті, в кого було на чому. Один раз вулицею поїхала машина із гучномовцем: сказали, хто хоче евакуюватися, біля пожежної частини будуть автобуси. Але ми тих автобусів не бачили. Вже 6 числа Олешки затопило. Вода пішла знизу, від Хуторища, де річка, дуже швидко. У нас було таке гучне клекотіння – сильна течія. А там, де йшла вода з Хуторища, були прямо вири. Човни, в які сідали люди, перекидалися: вода крутилася, дуже смердюча – з мазутом. Старенькі, інваліди, що жили внизу, не змогли вийти, тому що вода одразу заблокувала двері їхніх будинків… Так загинула наша сусідка, яка майже не виходила з хати. Це вже потім ми дізналися, що бабуся потонула у власному будинку. І таких страшних історій купа. Багато хто ліз на горище. Хати, які були з очерету і саману, складалися одразу. Люди падали разом з горищем. Отак і пливли дахи будинків. А в Солонцях, говорять, окупанти не давали знімати з горищ людей… Крики, прохання про допомогу. Скажу так: як дивишся фільм «Титанік», то тут було страшніше.

-Як рятувалися ті, хто міг це зробити?

-Ті, хто встигли, вискочили з хат, у чому були. Їх приймали люди з так би мовити, суходолу Олешків. У будинках жили по 10-12 осіб. Ділилися одягом, харчами, тобто, допомагали один одному. Що в кого є, виносили і на ринок – роздавали.

-Як вам із чоловіком вдалося врятуватися?

-У нас був маленький гумовий човник, колись діти подарували. Ще 6 числа чоловік говорить: хай навіть якщо метр-півтора буде води, давай накачаємо, та й буде. І човен стояв накачаний, кинули туди сумку з документами, аптечкою, питною водою. Подвір’я затоплювало дуже швидко. Буквально за хвилин 10 вода вже була вище колін. Ми ледь  встигли відчинити ворота, щоб витягнути човна. Побачили, як люди тягнули дітей, тварин, кого могли. Ми перебули затоплення на сухій частині міста, в одних добрих людей. До речі, увесь  цей час були сильні бомбардування Олешків, горів ліс: те, що окупанти не змогли втопити, вони намагалися  спалити, розбомбити і продовжують це робити.  

-Домашні тварини… В інтернеті є моторошні фото з Голої Пристані. В Олешках теж їх багато загинуло?  

-Птиця, корови, свині. Багато хто не повідв’язував собак. Коти видряпувалися на димоходи. Одна кішечка наша потонула, а ще одна й кіт довго сиділи на даху. Потім коли вода стекла, перебігли через три хати  на горище, де збиралося більше 20-ти котів. Ми, поки не виїхали, приходили туди щодня, носили їм їсти. Окупанти ж підгодовували тільки породистих собак, особливо, вівчарок, їх забирали собі для служби. А багато собак потонули.   

-До речі, що в момент затоплення робили окупанти?

-Вони відбирали в людей човни, собі, щоб втікати. Але на них і переверталися, разом з амуніцією та зброєю. У ці дні якраз було багато новоприбулих російських солдатів і ніхто їх не рятував.

-А окупаційна влада, які її дії були?

-Яка опупаційна влада? З Олешків її вивезли ще перед затопленням. Якось вийшла на ринок. Чую, плачуть жінки: «До кого йти, що робити? Як прибирати потопельників?». Мерці, як свічки, стояли у воді… Потім в Олешках згуртувалися чоловіки, в яких ще залишалися човни. Вони плавали і збирали тіла. Загиблих і дітей, і старих відвозили в лікарню. Емоції були страшні… Якось тих чоловіків побачила напідпитку, а вони, щоб ви розуміли, взагалі непитущі. Запитую: «Що таке, хлопці?». Говорять, витягнули кількох потонулих дітей, одне немовлятко… Потім окупанти заборонили збирати потопельників.

-Хотіли приховати масштаби наслідків теракту? 

-Напевно, так. Вже коли зійшла вода, рашисти ходили вулицями з перевірками. На парканах писали: «Трупов нет». Це вони робили для своїх, щоб бачили, де вже був огляд і винесли мертвих. Але не всюди змогли зайти. Стоять хати  зруйновані. Під завалами можуть бути загиблі.  А ще очевидці розповідали, що окупанти викопували й вивозили тіла потопельників, яких місцеві встигли поховати. Якийсь час в Олешках відчувався стійкий запах горілих шин та трупний сморід… Коли лівобережжя звільнять, там ще багато жахів випливе.  

-Скільки вода стояла в місті?

-Може, два тижні, не знаю. У ситуації, в якій ми опинилися, стираються часові межі і ти не зовсім орієнтуєшся, скільки це минуло. Коли вода зійшла, ті, хто вижив, почали потихеньку їздити до своїх хат, подивитися, що залишилося. Отак підійде людина, постоїть біля свого подвір’я, поплаче і йде назад. З собою брали велосипед чи якусь тачку – шукали, що вціліло. Як вони говорили, на розкопки їдемо, хоч що-небудь врятувати… Це так страшно. Обнулилося все. Як-то кажуть, нема ні де жити, ні де померти.

-Окупаційна влада Херсонщини аж розпинається, мовляв, населення, яке втратило житло через затоплення, отримує хороші грошові компенсації. Чи так це насправді?

-Ми з чоловіком за увесь період перебування в окупації не взяли жодної допомоги, ані банки тушонки. Люди говорять, що в Олешках якісь гроші виплачували, але тільки тим, у кого російський паспорт. Нікого не засуджую, адже окрім колаборантів там багато тих, кому більше ніяк вижити.

-Що сталося з Вашим будинком?

-У нас був бутовий будинок, але на глині. І тому, коли вода зайшла, всі перестінки попадали. Речі – під камінням і мулом. Всі меблі розпалися. Пропали всі фотографії… Забрати нічого не змогли. Коли ми з чоловіком виїжджали,  то дах ще тримався, але стіни були видуті, кухня і погреб ще стояли у воді. Може, хата вже й впала. Тим більше, там активні бойові дії.  

-Боюся запитувати, але… що далі? Чи є перспективи для Вас життя в Олешках після визволення лівобережжя. Чи повернетеся додому?

-Будинок ми втратили. Там немає що ремонтувати, треба просто розбирати і наново будувати. По-перше, знаєте, не той  вже вік, щоб будувати. По-друге, навколо нас жити ніхто не буде. Тому що сусідка навпроти втонула, ще двох стареньких забрали родичі в інші регіони, а їхні хати попадали. Там буде пустка. Як жити на такій вулиці? Та й так далеко навіть не загадуємо. Життя покаже, як воно буде і що буде з тих Олешків. Не знаю, скільки років мине, можливо, й десятиліть, поки місто відновиться. Ми виїхали, а є люди, які такої можливості не мають. Одні – без грошей, в інших – хворі рідні. Не знаю, як люди досі тримаються на лівобережжі, але хочу сказати, що більшість чекають на ЗСУ. На моєму подвірї, до речі, повністю почорнілі  від потопу кущі троянди почали відбивати малесенькі листочки.

Я обрізала відмерлі частинки і троянди ожили. На момент нашого виїзду вже навіть квіти були! Попросила знайомих, щоб викопали кущі і посадили в себе вдома. Отакий символ – життя на Херсонщині триває. Переможемо!

Спілкувалася МАРИНА САВЧЕНКО

Фото з мережі Інтернет та Наталії Возаловської.