Ці фото облетіли низку всеукраїнських і світових медіа, але те, що їхній автор -Олександр Корняков, трималося в таємниці. Так редакція намагалася убезпечити Олександра. Фотокор ходив на мітинги з 4 березня. Був і під час розгону мирних протестів окупантами…
Стартував проєкт «Нескорений Херсон». У семи великих містах Сашко Корняков, Медіаплатформа «Вгору» з Фондом милосердя та здоров’я презентують авторську фотовиставку про Херсон з перших днів окупації. Експозицію вже побачили Київ, Житомир, а вчора її презентували у Вінниці. Простора й атмосферна «Галерея ХХI» вмістила навіть більше світлин, аніж планувалося виставити. Тож вінничани можуть переглянути 50, а не 25 фотографій з окупованого міста, яке не здається. Ці світлини вже стали історією. Експозиція розділена на дві частини – фото з мітингів та світлини про життя в окупації.
-З перших днів було зрозуміло, що росіянам не потрібна інформація, яка відходить не від них. Вони почали поширювати такі міфи, що думалося – з якого світу взагалі вони?… Навіть не уявляв, що перший мітинг буде таким величезним. Але з кожним днем людей приходило все менше, бо почалися репресії. Росіяни зрозуміли, що тут їм не раді, і взялися шукати організаторів мітингів. Почалися арешти, – говорить Олександр.
Сашко коментує ледь не кожне своє фото, адже за ним – окрема історія. Ну і як тут не згадати про той легендарний плакат «Х*й вам, а не Херсон»? Власника цього шедевра звати Дмитро. Плакат малювала його донька. З нього потім і наліпки почали робити. Цей лайливий напис із серії «із пісні слів не викинеш» став девізом спротиву Херсона. А розповідає автор про свої фото на фоні екрану з кадрами, відзнятими на мітингах непокори в Херсоні.
З перших днів окупації городяни висловили чітку позицію. Про це як ніхто знають переселенці з Херсона, яких на відкриття виставки прийшло немало. Річ у тім, що Вінниця серед тих міст, які прийняли максимально велику кількість наших земляків, які втікали від війни. Під час презентації звучать спогади, як воно жилося і живеться в окупованому Херсоні. Оксана з чоловіком і донькою ходили на мітинги дуже часто. Зрозуміло, що непоміченою фсб-шниками родина патріотів залишатися не могла. Жінка пригадує, як для неї з чоловіком один із мітингів ледь не став останнім.
-Залетів чорний автобус, прямо по тротуару так, до мене. Вони (окупанти) були не в камуфляжі, але повністю озброєні, а обличчя закриті. Вони хапали людей і кидали в транспорт. Мій чоловік – спортсмен, він почав спротив і добряче дав з правої. І один загарбник впав на землю. А вони не чекали, що хтось таке може собі дозволити. Вони схопили мого чоловіка і ще одного хлопця. Почали бити. Знаєте, я розуміла, що вони придурки і все таке, але такого ще не бачила в своєму житті ніколи, коли по обличчю по-звірячому б’ють з носака… Ми всі гуртом відбивали мого чоловіка і відбили. Але його обличчя було все в крові і він не рухався. Ми його просто витягли з машини. Я так розумію, що за нами слідкували, бо ввечері додому приїхали до нас чотири Камази. У нас був обшук, який тривав 6 годин. Вони перерили все, кожен папірець, а я підприємець, у мене дуже багато документації. І вони все передивилися. Знайшли все, що їм треба. І забрали мого чоловіка, його не було два тижні. З полону він повернувся в дуже тяжкому стані, але незламний. Ми його лікували, – розповідає Оксана.
Після того, як окупанти, пересадивши ледь не пів міста «на підвал», придушили мітинги в Херсоні, Сашко Корняков продовжував знімати, але вже про життя в поневоленому Херсоні. Щодня виходив на вулицю, щоправда, вже з телефоном. Хоча і це було небезпечно.
-Якщо на мітинги я хоч брав старенький фотоапарат, то життя в окупації був змушений знімати телефоном. Знімав таємно, щоб ніхто не бачив. Тому що ти не знаєш, хто з тобою ходить поруч. Дуже багато було переодягнених фсб-шників, гру-шників, поліцейських. Щодня виходив на ринок, на Дніпровський, Центральний і т.д. На Острові тільки не бував, бо там блокпост, його не об’їдеш, – говорить Сашко.
На світлинах із другої частини виставки – величезні черги за чим-небудь у Херсоні (люди часто не знали за чим стоять, це не має значення, коли потрібні хоч якісь харчі), безконтрольний продаж спиртного, просто на вулицях, легендарний дядя Гриша, який на інвалідному візочку їздив містом і збирав гроші для ЗСУ… Все це Олександр документував, щоб потім ніхто не посмів вигадувати міфи про окупований Херсон. З міста фотокор не виїжджав дуже довго, бо хотів дочекатися ЗСУ. Але залишити Херсон довелося, бо Сашка почали шукати окупанти. Він був у списках тих, кого переслідували через діяльність та позицію.
Протест херсонців продовжується і зараз. Наші земляки чекають на визволення, як і всі ми, і неважливо, де саме. У місті давно немає мітингів, це просто неможливо. Але жителі міста чинять спротив по-іншому: носять жовто-блакитний одяг, не беруть рублі і т.д. І цим людям потрібна допомога. Тому організатори виставки під час кожної презентації «Нескореного Херсона» влаштовують благодійний аукціон. Мають наміри зібрати 50 тисяч гривень, щоб передати їх на потреби жителів окупованого Херсона. Лотами стали роботи Сашка Корнякова. Це фото з видами Херсона та Херсонщини. Їх, до речі, всі, як одне, викупили свої – переселенці з Херсона. Бо рідне болить, до нього так хочеться доторкнутися…
Виставка «Нескорений Херсон» у Вінниці триватиме два тижні. Наступними експозицію побачать Чернівці, Івано-Франківськ, Львів та Одеса.
Марина САВЧЕНКО.