Зрадників поіменно називає директорка музею у ексклюзивному інтерв’ю для NewDay ua

Цинічне розграбування російськими окупантами зібрань художнього та краєзнавчого музеїв Херсона під виглядом «евакуації» обурило поціновувачів мистецтва й шанувальників історії в усьому цивілізованому світі. Як це відбулося і хто допомагав у скоєнні злочину журналісту NewDay ua розповіла директорка художнього музею Аліна Доценко.

Вона відмовилася співробітничати з окупантами і ще влітку покинула захоплену територію краю. Та натомість знайшлися «продажні шкури», котрі запобігливо підстелилися під «асвабадітєлєй». Та створили передумови для викрадення скульптур та картин, багато з яких можна назвати безцінним надбанням українського народу. Про них і йдеться в нашому інтерв’ю.

– Аліно Василівно, чи відомо Вам, що саме вивезено з художнього музею Херсона і де знаходиться значна частина його колекції зараз?

– Звичайно, у мене та моїх колег, котрі перебувають на вільних від окупації землях, поки що немає можливості точно визначити, які саме експонати втрачені. Адже їх у музеї – близько п’ятнадцяти тисяч. За деякою інформацією, залишилися тільки зразки сучасного мистецтва, та й то не всі. Наскільки знаю, інші експонати фурами привезли до Сімферополя, причому везли буквально купою, й складали так само недбало (на фото). Совісних та інтелігентних кримців, до речі, це також обурило. Вони розмістили в соціальних мережах світлини, що ілюструють відверто недбале ставлення до мистецьких шедеврів, з відповідними коментарями. Я також отримую схвильовані електронні листи на цю тему.

– На Вашу думку, чи можна було відвернути розграбування музею?

– Я та ще кілька патріотично налаштованих членів трудового колективу зробили для цього все, що було можливо в умовах окупації. Під приводом незавершеної реконструкції не пускали до будівлі сторонніх та пояснювали окупантам, що музейне зібрання вивезли на період реконструкції, хоча це було не так. Далі видалили з музейних комп’ютерів усі дані про історію та стан колекції. Коли ж на мене почала тиснути колабораціоністська «адміністрація» й погрожувати «прокуратурою» за відмову відкрити музей і організувати в захопленому приміщенні облдержадміністрації виставку до «Дня побєдобєсія» 9 травня, я покинула Херсон 5 травня, попередньо заховавши в надійному місці флешки та жорсткі диски з інформацією про фонди. Сподівалася, що без електронного чи паперового досьє сторонні люди просто не розберуться, які експонати є особливо цінними. І так ми їх врятуємо.

Однак у мою відсутність «проявилася» завідувачка експозиційним відділом Наталія Кольцова. Ще до нападу росіян на Херсонщину вона не приховувала симпатій до «великої та могутньої». Та з моменту окупації Наталя Акимівна дуже пожвавилася – бігала радитися до колаборантки-директорки краєзнавчого музею Тетяни Братченко, буквально не вилазила звідти. Навідувалася до військової комендатури. Хоча працівники художнього музею працювали віддалено, вона просто ломилася у приміщення всупереч моїй забороні. Вголос заявляла, що директорка вводить в оману «нову владу», заявляючи про вивезення колекції.

– І про що Наталія Кольцова з ними спілкувалася?

– Які вона там вела таємні перемовини, я не знаю, але 19 липня в музеї «намалювалася» фейкова директорка, російські спецслужбісти і нова охорона. Тут же з’явилася Наталія Кольцова і ще один прикметний персонаж – колишня хранителька фондів Марина Жиліна. З нею ми попрощалися ще минулого року саме через антиукраїнські погляди, і я гадала, що вона вже продала квартиру в Херсоні й гайнула до улюбленої нею расєї.

Аж ні: насправді ця затята прихильниця «руського миру» залишалася в нашому місті. І як виявилося, перед звільненням вона без дозволу «скачала» на свій домашній комп’ютер усю інформацію про музейні фонди, яку ми намагалися приховати від окупантів. Марина Жиліна принесла й передала «новій владі» флеш-накопичувачі з вкраденою нею службовою інформацією з обмеженим доступом. Я консультувалася з цього приводу з працівниками Служби безпеки України, і вони однозначно підтвердили – в її діях є склад злочину. Навіть попри те, що на той момент Марина Жиліна в музеї не працювала і не була посадовою особою. Так дві колабораціоністки фактично сприяли викраденню тих музейних скарбів, що їх мали оберігати.

– Можливо, вони залишаються в Херсоні, і після звільнення міста є шанс притягти їх до відповідальності за співробітництво з окупантами?

– Де знаходиться Марина Жиліна, я не маю поняття. Стосовно Наталії Кольцової, то вона евакуювалася, а точніше втекла до Криму. І звідти поливає брудом. Краще б вона так ревно не рахунки зводила, а добивалася збереження експонатів. Пам’ятаю, коли до війни відбирали якісь роботи на виїзні виставки, і Жиліна, і Кольцова аж підскакували: «Ах, непідходящі умови, неналежна температура в залі, не та вологість». Та коли скульптури й картини безцеремонно кидали у «скотовози» й тягли до Криму, з вологістю й температурою раптом стало все в порядку – ніхто з них проти не висловлювався. Таке собі блюзнірство, лицемірство.

– Але ж Наталія Кольцова музеєм за окупантів все ж напряму не керувала – «евакуацію» колекції організовувала інша людина…

– Якщо Ви маєте на увазі Наталію Десятову, незрозуміло чому «призначену» окупантами «новою директоркою» художнього музею, то вона в музейній справі геть не розуміється. Адже була звичайнісінькою «кабацькою співачкою» у кафе при облмуздрамтеатрі, розважала собі захмелілу публіку. Без кваліфікованих помічниць, самостійно, вона не визначила б, що треба забирати в першу чергу, що залишити. Тож без участі у злочині Наталії Кольцової, гадаю, не обійшлося.

Звісно, окрім Кольцової, Жиліної, Десятової з-поміж членів трудового колективу музею були й інші колаборантки. Але я достеменно не знаю, хто працював з примусу та через безвихідь, а хто зрадив. З тим буде розбиратися слідство вже після визволення Херсона. Сподіваюся, цей день не за горами.

– Дякую за інтерв’ю.

Запитував Сергій ЯНОВСЬКИЙ.