Експозиція об’єднала артефакти, документи та історії людей із різних тимчасово окупованих територій України, зокрема Херсонщини.

Ідея створення виставки народилася з листа, а точніше — зі світлини зошита з домашньою роботою школярки з тимчасово окупованої території Каховського району Херсонщини.

Тема твору була промовистою: «Що в моєму минулому і теперішньому допоможе створити гарне майбутнє?». У ньому є рядки, які стали одним із символів цієї експозиції:

«На жаль, я знаходжуся на окупованій території і тому не можу нічим допомогти. В іншій ситуації я б малювала малюнки, плела браслети, робила віночки та продавала їх, щоб усі зароблені гроші віддати нашим захисникам для прискорення Перемоги».

Саме ця щира дитяча відповідь стала поштовхом до створення просвітницько-виставкового проєкту «Спротив на тимчасово окупованих територіях України».

“Дитина пише це, перебуваючи в повній ізоляції у сільській місцевості Херсонщини. На мою суб’єктивну думку, це одна з найяскравіших картин спротиву. Саме в ту ніч я написав у робочий чат, що ми мусимо робити цю виставку», – поділився автор проєкту Олександр Кобець.

У Переяславському університеті презентували виставку вже втретє. Вперше експозицію відкрили у Львові в грудні минулого року, згодом — у Запоріжжі. Автор проєкту — виконавчий директор ГО «Асоціація української миротворчої школи» Олександр Кобець. Реалізувати виставку в Переяславі допоміг голова місцевої Ради ВПО Денис Скрипець, який також надав матеріали з власного архіву. Обидва — родом із Херсонщини.

Виставка: гостра правда і світла надія
Ця експозиція — про життя людей на тимчасово окупованих територіях, щоденне виживання як форму спротиву, пам’ять, що болить, і силу, яку українці не втратили навіть під окупацією.

Вона поєднує архівні документи, артефакти, вивезені з окупованих територій, зокрема зі звільненого Херсона, а також матеріали, що розкривають освітню й культурну політику російських окупантів. Мовою реальних фактів експозиція показує російський терор і водночас — незламність українського суспільства.

Спеціально для показу в Переяславі експозицію суттєво доповнили. До неї увійшли фотодокументи, які відображають зміни Каховського водосховища від початку окупації до третьої річниці підриву ГЕС, а також світлини проукраїнських мітингів у невеликому селищі Херсонщини. Вони засвідчують, що спротив існував не лише у великих містах, а й у маленьких громадах.

Експозиція складається з кількох тематичних зон.

«Лінія злочину» представляє докази матеріального терору — каски, шеврони та інші речі, залишені російськими військовими.

«КонVеєр Брехні» розповідає про інформаційну війну через оригінали російської пропагандистської преси та документи, зібрані на окупованих територіях.

«Під грифом “ПроZвещения”» показує, як окупанти намагалися змінити світогляд українських дітей за допомогою російських шкільних підручників.

Фінальна зона — «Спротив» — об’єднує унікальні фотографії цивільного підпілля. Це історії людей, які навіть у глибокому тилу ворога знаходили можливість чинити опір. Саме тут представлені світлини з життя Горностаївської громади у перші місяці окупації.

Особливо сильне враження справляє інсталяція «Ключі, що чекають» — ключі від будинків, які вимушені переселенці залишили на окупованій території. Для кожного, хто пережив вимушений виїзд, вони стали символом дому, до якого люди сподіваються повернутися.

Не менш промовистим є символічний вказівник із відстанями до двадцяти окупованих і прифронтових міст. Він нагадує: війна вимірюється не кілометрами, а людськими долями.

Спочатку експозицію представили у Переяславському університеті, де вона діяла до липня. Згодом її перенесли до мистецької галереї Переяславського центру культури і мистецтв.

«Ми вистояли, бо були разом»: свідчення очевидців
Особливого змісту виставка набула для представників Горностаївської громади з тимчасово окупованої Херсонщини, яких запросили до участі в просвітницькому заході. Важливою частиною експозиції стали фотографії перших місяців окупації та свідчення очевидців. Серед них — світлини авторки цього матеріалу, що зафіксували проукраїнський мітинг у селищі. Ці кадри вже стали частиною історії громади й свідченням незламності її жителів.

Та виставка — це не лише артефакти російського терору. Під час панельної дискусії «Голос з окупації: досвід вистояння, управління та волонтерства» учасники поділилися власними історіями життя під окупацією: як підтримували людей,організовували допомогу, зберігали зв’язок з Україною, вистояли під тиском російських окупантів.

Журналіст видання Proslav Максим Левченко, який модерував дискусію, назвав свою публікацію промовисто: «Історична сповідь у Переяславі: лідери Горностаївської громади поділилися страшним досвідом виживання в російській окупації».

«Своїми спогадами про перші місяці спротиву, утримання продовольчої безпеки, таємний зв’язок з учнями та п’ять місяців перебування у застінках ФСБ ділилися лідери Горностаївської громади: очільник громади Дмитро Ляхно, керівник виконкому Антон Кирпота, директорка ліцею Любов Степанова та журналістка і волонтерка Любов Рудя», — зазначив журналіст.

Під час дискусії ми намагалися передати атмосферу перших місяців окупації. Розповідали, як громада рятувала ситуацію з продуктами та ліками. Згадали, що чимало небайдужих на початку війни намагалося допомогти українським військовим вибратися з окупованої території.

Для російських загарбників несподіванкою стала позиція місцевого населення. У березні 2022 року, коли вони очікували покори, мешканці селища вийшли на багатолюдний проукраїнський мітинг.

Особливим символом надії залишався український прапор. Біля селищної ради окупанти зняли його лише на початку липня, а на інших установах він майорів ще до серпня.

“Багато хто приїжджав, дивився: якщо прапор висить — значить, усе нормально, значить, тут Україна”, — згадав Дмитро Ляхно.

Окремо говорили про волонтерську мережу, яка виникла в окупованій громаді. В умовах повної інформаційної та логістичної блокади люди перевозили продукти, ліки й дріжджі через річку або російські блокпости. Кожна така поїздка була смертельно небезпечною. Запускали пекарні та стримували ціни в магазинах.

«Тоді громада згуртувалася, і складалося враження, що волонтером став чи не кожен житель. Ми налагодили логістику через “Нову пошту” до Запоріжжя, а звідти везли допомогу через три десятки ворожих блокпостів. Ми вистояли, бо в найважчий час поруч були люди, готові допомагати», — згадували учасники дискусії.

Окремою темою стала боротьба за українську освіту. Окупанти чинили тиск на педагогів, намагаючись змусити школи працювати за російськими програмами. Проте колектив ліцею відмовився співпрацювати: спочатку оголосили канікули, а згодом організували дистанційне навчання

“Наші вчителі й сьогодні — справжні герої. Сидячи в коридорах під обстрілами з ноутбуком на колінах, вони продовжують проводити уроки», — сказала Любов Степанова.

Переломним став серпень 2022 року. Почалися масові викрадення, допити й переслідування активістів. Голова громади Дмитро Ляхно провів п’ять місяців у російській катівні. Він розповів і про трагедію своєї родини — росіяни закатували брата його дружини, а матері загиблого влаштували жорстоку психологічну розправу, вивізши її на кладовище нібито для прощання.

Це були не просто спогади про минуле. Це були свідчення людей, які пережили окупацію, щоденний страх, допити й життя під дулами автоматів, але не втратили гідності, віри в Україну і бажання боротися.

Пам’ять, яка об’єднує
Далі за програмою була серія експертних мінілекцій. Заступник директора Центру близькосхідних досліджень (AMES) Сергій Данилов говорив про «атомізацію» суспільства в умовах окупації, юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Олена Куваєва пояснила, як правильно фіксувати воєнні злочини для міжнародного правосуддя, а кандидат історичних наук, директор Бердянської гімназії №7 «Меотида» Юрій Білай на конкретних прикладах показав, як російські шкільні підручники перетворилися на інструмент пропаганди й ідеологічного впливу.

Завершенням дня став перегляд і обговорення документального фільму «Люди кольору свободи», створеного командою ГО «Тутешні». Стрічка розповідає про ненасильницький цивільний спротив українців на тимчасово окупованих територіях — від окупації Криму у 2014 році до сьогодення. Після перегляду в залі надовго запанувала тиша, яку згодом змінили щирі розмови, слова вдячності й сльози.

Для людей, які пережили окупацію, такі зустрічі мають особливе значення. Вони допомагають не лише зберігати історичну пам’ять, а й краще зрозуміти досвід тих, хто жив під окупацією. Адже мешканці відносно безпечних регіонів не завжди усвідомлюють, через що довелося пройти людям на тимчасово окупованих територіях.

Ця зустріч стала більшою, ніж відкриття виставки. Вона була про пам’ять, про право людей з окупованих територій бути почутими і про необхідність чесно говорити про досвід окупації. Бо лише так ця війна залишиться не лише в архівах, а й у нашій спільній пам’яті.

Авторка Любов Рудя
Світлини авторки та видання Proslav