Зазвичай судді не дають інтерв’ю, ніби остерігаючись, щоб інформація щодо певних справ не потрапила на загал. Разом із тим, правосуддя вершать глибокі люди, з аналітичним складом розуму, яким є про що розповісти. Сьогодні – чистий ексклюзив. Григорій Смирнов 30 років відпрацював суддею і довгий час очолював Херсонський міський суд. Наразі – представник команди громадської організації «Місто Сили» і відповідає за реалізацію проєктів правової допомоги.
– Григорію Семеновичу, з чого починалася ваша кар’єра?
– Так склалося, що після закінчення Вищої слідчої школи я потрапив одразу до управління міліції Херсонщини. Трудову діяльність розпочав на посаді слідчого. Тоді в УМВС працювали «зубри» слідчої системи, я ж був наймолодшим у відділі.
– За яким принципом тоді розподілялися справи, молодим слідчим давалися простіші справи чи ні?
– Не було поняття «прості справи». Маєш працювати на всі сто, так само, як і слідчі з великим досвідом. У нас було чимало господарчих справ, а також – за фактом посадових злочинів, хабарів, багатоепізодних крадіжок. Доводилося працювати і в резонансних справах – за фактом вбивств. Ми доводили в суді вину досить бувалих обвинувачених. Одна з моїх перших справ стосувалася Новокаховського хлібокомбінату. Там викрадали хліб, підробляли документи і продавали через мережу магазинів. Схему організував експедитор хлібокомбінату. Діяла велика група, у справі проходили понад 50 обвинувачених. Скажу, що нам працювалося простіше, бо і світ був простішим, без масштабної корупції. 8 років служби в міліції дали мені великий досвід. Оскільки кожна справа потребувала такого ексклюзивного підходу. Це ж не просто крадіжка: випив, пішов, украв, усе. Тут потрібно було вивчити фігуранта справи і спілкуватися з людиною так, щоб вона розповіла, як учинила злочин, не придумуючи нічого.
– А розкажіть, як ви стали суддею?
– Майже всі мої справи у слідчому відділі УМВС мали підсудність обласного суду. Спілкуючись із суддями, спостерігаючи щоденну їхню роботу, вловив себе на думці: хочу бути суддею. А тоді якраз скорочували штати міліції. І коли нас, які безпосередньо розслідували справи, залишилося всього троє, стало зрозуміло – працювати буде набагато важче. Моя освіта давала право працювати в суді. Так і прийняв відповідне рішення. Пройшов екзамени, здав тести і т.д. У квітні 1990-го мене призначили суддею Суворовського районного суду м. Херсона. Там я пропрацював 26 років. А в 2016 році районні суди об’єднали у Херсонський міський суд. Туди перейшли працювати всі судді, які здали кваліфікаційні екзамени. Я очолював Херсонський міський суд від дня його створення й до 2021 року працював. 20 лютого мені виповнилося 65 років. За день до цього був підписаний наказ про моє звільнення. За законодавством України держслужбовець не може залишатися на посаді після 65 років. Звісно, я хотів би і мав сили працювати далі, але такий порядок, нічого не поробиш.
– Ви присвятили величезну частину свого життя судочинству і починали у 1990-му – на порозі кардинальних змін, у період тотального зубожіння населення, розгулу організованої злочинності. Скажіть, складно було в таких умовах вершити правосуддя?
– Навантаження було велике. Те, що відбувалося в країні, на нас, суддях, теж відображалося, ми ж не могли жити за межами середовища. Одне скажу – я особисто можу дивитися в очі кожному, бо працював чесно з людьми, неважливо, це був обвинувачений чи потерпілий. Я й на посаду голови суду пішов, щоб зробити систему кращою, хоча б на рівні Херсона. Я ж бачив, що на той момент уже відношення до людей у судах було не таке, як має бути. Поставив собі й колегам задачу – повернути суд обличчям до людей. Ми будували роботу таким чином: якщо громадянин прийшов за чимось, то він повинен отримати це або відповідь чому він не може це отримати. А не так, що ідіть, бо неготово, чи щось таке. Я викликав до себе і працівника, і громадянина, який звернувся зі скаргою на його роботу і, повірте, досить жорстко розмовляв із працівниками, які робили недопустиме.
– Обіймаючи посаду голови суду, ви й справи розглядали як суддя. Чи могли б пригадати щось із резонансного?
– Моя спеціалізація була кримінальні справи. Слухання проводив щодня, бувало, що й по десятку засідань. Переходиш з однієї справи до іншої і потрібно все це тримати в голові. Резонансних було чимало. Наприклад, справа, яку розглядала колегія суддів із моєю участю – за фактом викрадення та вбивства людини. Херсон. Зловмисник захопив у заручники молодика, протримав ніч у його ж машині, а на ранок почепив йому на спину вибухівку і відправив грабувати «обмінник» поряд із Центральним ринком. Але грошей «грабіжнику» ніхто не дав, здійнявся гвалт. Із хвилини на хвилину там могла бути служба охорони або поліція. Механізм пристрою був негайно приведений у дію організатором злочину, який перебував на відстані. Вибух. Заручник гине. Злочинця правоохоронці за кілька днів затримали. Стаття – вбивство із захопленням заручника, обидва злочини тяжкі. Справа дійшла до суду. Вирок – довічне ув’язнення. До речі, на кожне судове засідання ходила мати обвинуваченого. І вона постраждала від власного сина. Той у своїй квартирі виготовляв вибухові пристрої. Мати, прибираючи, ненароком зачепила один із них – пролунав вибух, жінка втратила кисть руки. І отака, із культею, вона ходила у суд, підтримати сина. За увесь час не вимовила ані слова. Але обвинувачений бачив матір – як іще одну свою жертву. І це вражало.
– У відставку ви пішли за рік до повномасштабного вторгнення рф. Чимало колишніх правоохоронців ідуть в адвокатуру, а ви так не хотіли?
– Знаєте, адвокатура – не моє. Це кардинально розходиться із тим, що я робив у суді, інший бік правосуддя, так би мовити. Ну, й потрібно мати інший склад характеру. Тому я адвокатську діяльність для себе й не розглядав. Я юрист, суддя у відставці. І в такому статусі хочу залишитися.
– Зараз ви очолюєте напрямок юридичної допомоги для населення ГО «Місто Сили». Розкажіть, як потрапили в команду громадської організації?
– Скажу чесно, після виходу у відставку до літа я відпочивав: дача, рибалка, друзі. Але згодом відчув якусь порожнечу. Ну не можу я без роботи! Запросили радником до одного з херсонських адвокатських об’єднань – знадобився мій досвід. Бо адвокат бачить справу під одним кутом, а суддя – дещо під іншим. Я, наприклад, знаю, на що слід звернути увагу в процесуальному плані, як дати оцінку доказам. Таким чином, допомагав юристам, і продовжую це робити. Як відомо, ГО «Місто Сили» створили херсонські правники. Організація давно надає правову допомогу населенню, а упродовж останніх двох років – це масштабна робота. Я старший юрист-експерт у проєкті, тобто відповідаю за якість правової допомоги.
– Як відомо ГО «Місто Сили» допомагала херсонцям в окупації вижити. Але як до напрямку гуманітарної підтримки додався правовий проєкт?
– У напрямку надання безоплатної правової допомоги локально жителям Херсонщини після повномасштабного вторгнення наша організація була одна з перших. Ми надавали допомогу цивільним власними силами від самого початку повномасштабної агресії рф, і не лише правову. Але ставало складніше знаходити ресурси для нашої роботи, тому ми почали шукати партнерів, які прагнули забезпечувати справедливість там, де лунають постріли. Передусім важливо було правильно написати проєктну пропозицію, переконати європейських партнерів у тому, що прифронтовому регіону дійсно необхідний такий проєкт, що люди чекають на кваліфіковану правову підтримку і дійсно ці плани реалістичні. Колосальну роботу виконав голова ГО «Місто Сили» Євген Гілін, за всебічної підтримки команди. І мені приємно констатувати – донор нам довірив масштабний проєкт. Ми розширили команду юристів, потрібні були кращі з кращих. Я особисто займався відбором юристів, це була копітка, відповідальна робота. Пам’ятаю, скільки тоді було переглянуто резюме фахівців, проведено співбесід. І все заради того, щоб обрати 12 першокласних експертів. Скажу, що результатом я задоволений. Рівень фахівців, які працюють у нас уже два проєкти поспіль, можуть оцінити люди, які звертаються по юридичні консультації.
– Це робота виключно за вимогами партнерів проєкту чи щось більше?
– Вимоги партнерів – базове, на що ми орієнтуємося у своїй діяльності. Але пам’ятаємо, що працюємо для людей, які постраждали внаслідок війни. Всі, хто звертаються на «гарячу лінію» нашого проєкту, мають отримати максимальну допомогу, відповідно до наших можливостей. У нас дуже відповідальні фахівці, які переймаються ситуацією кожної людини. Так, упродовж минулого проєкту нам вдалося виконати значно більше від запланованого. На той період припав запуск Міжнародного реєстру збитків для України. ГО «Місто Сили» допомогла подати першу заявку від Херсонщини. Це стосувалося трагедії, яка торкнулася нашої команди. Навесні 2022 року російські військові розстріляли волонтера Антона Кушніра, просто під час евакуації людей з окупованого Херсона. Тож наші юристи допомогли скласти заявку родині Антона, яка зазнала непоправних втрат. Із того часу ми вже допомогли сотням людей пройти цей шлях. Справедливість – на першому місці, країна-агресор має відповісти за свої дії. Скажу, що більшість звернень, які надходять до наших юристів, стосується подання заяв до Міжнародного реєстру збитків.
– У цьому проєкті заявлено про напрямок «100 кейсів». Розкажіть детальніше про цю ініціативу.
– Ця ідея виникла у голови ГО Євгена Гіліна. Суть у тому, щоб не просто допомогти людям, які до нас звертаються за первинною та вторинною допомогою. А виявити проблеми, розв’язання яких гальмується у державних кабінетах, – поліції, юстиції. Маємо не просто знайти шляхи вирішення, а й напрацювати універсальний алгоритм дії, корисний для людей і працівників правоохоронних сервісів. Адже з даною проблемою зіштовхуються не лише заявники, а й самі держслужбовці. За напрямком «100 кейсів» у нас працюють діючі адвокати. Наприклад, у нас є кейс щодо закону 11161 про спрощений порядок відшкодування за знищене майно на окупованій території без потреби обстеження. І цей закон уже рік як лежить у Президента, він його не підписує і на доопрацювання теж не відправляє. А прийняття цього нормативного акта полегшило б життя багатьом людям. Наша команда вже відправила кілька листів Президенту. Просимо надати роз’яснення, чому гальмується такий важливий закон. Також будемо звертатися до Верховної Ради та Омбудсмана. Це є адвокація проблемного питання.
– Григорію Семеновичу, на завершення інтерв’ю скажіть, якого б результату особисто вам хотілося для команди у цьому проєкті?
– Щоб ті амбітні задачі, які ми перед собою поставили, були реалізовані. Щоб ми напрацювали алгоритми дій для фахівців інших організацій, які надають правову допомогу. Зараз непрості часи для України – війна, тому віра у справедливість, віра у державні інституції всім нам потрібна як ніколи. І ми працюємо заради того, щоб вона в людей була. Дякую всім, хто нам у цьому допомагає.
Марина Савченко, фото авторки
Проєкт підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи НСЖУ “Frontline Press”.
