Іноді нове життя починається не тоді, коли ти готовий, а тоді, коли вже немає іншого варіанта. І саме з цього кроку потім виростає щось зовсім інше — не те, що планував, але своє.

Це історія Анастасії Гордєєвої. Вона двічі переселенка, дружина військового, мама двох синів. І жінка, яка під час війни змогла не просто змінити професію, а й започаткувала власну справу. Кожен переїзд ставав новим стартом і водночас новим випробуванням: тривога, втома, відчуття втрати. Та навіть у таких обставинах вона знаходила сили рухатися далі.

Миколаїв — нова точка відліку

Ми знайомимося з Анастасією у Миколаєві, в її  салоні  — Hair Studio NORDEEVA BEAUTIFUL. Тут тихо і світло. Білі стіни, чорні деталі, великі дзеркала, зручні робочі крісла.  Простір без зайвого — і від цього дуже спокійний.

Поки вона працює з клієнткою, ми говоримо. Неспішно, між рухами, між паузами. Анастасія розповідає про своє життя просто, без гучних слів. Але за цією простотою добре відчувається, скільки всього довелося пройти.

Колись її життя було зрозумілим і звичним. Освіта економістки, робота в освітній та банківських сферах,  сім’я, плани на майбутнє. Здавалося, усе складається, як треба.

Але війна змінила все. І не один раз. Довелося двічі залишати дім і починати з нуля — в нових містах, серед чужих людей, без чіткого розуміння, що буде далі.

Ми говоримо про життя, про те, що допомагає не зламатися після виїзду з окупації і наважитися будувати щось своє.

— Найважче  –  це відчуття, що ти знову на початку, — каже Анастасія. – Але важливо мати мету. І любити те, що робиш. Це допомагає рухатися далі .

Вона не драматизує, а чесно відповідає, як є. Зрештою, їй вдалося здійснити мрію — вона  започаткувала власний бізнес у б’юті-сфері — Hair Studio NORDEEVA BEAUTIFUL.

Чим довше слухаєш її історію, тим більше розумієш: це не про «успішний успіх». Це про витримку. Про тиху внутрішню силу, яка не завжди помітна зовні,  але тримає зсередини. 

І про те, що навіть після кількох «почати спочатку» можна прийти до чогось свого.

Там, де залишилося попереднє життя 

Коли Анастасія говорить про свій шлях сьогодні, відчуваєш: за цими словами  багато переїздів і рішень, які давалися непросто.

Анастасія родом із Херсонщини. Коли їй було 11 років, родина переїхала на Донеччину — у місто Амвросіївка. Саме там вона дорослішала, обирала професію, будувала перші плани на життя.   

Там  закінчила технікум, здобула освіту бухгалтера. Згодом вступила до Краматорської машинобудівної академії, де отримала спеціальність економістки. Працювала у відділі освіти. У цей період вийшла заміж за військового, народився син.

– Це було моє життя, — говорить вона. — Звичайне, зрозуміле. Робота, дім, родина, друзі. Зараз ці спогади ніби трохи розмиті. Не тому, що забулися, — просто боляче повертатися.

Початок війни у 2014 році вона згадує як час повної невизначеності.

— Тоді  ніхто не розумів, що відбувається, як довго це триватиме і чи треба виїжджати, — – пригадує Анастасія. — І навіть ті, хто виїжджав, думали, що це ненадовго. Що  за кілька місяців ситуація зміниться і можна буде повернутися.

Коли Амвросіївку окупували росіяни, вони все ж виїхали.  Першим пунктом став Мелітополь. Там родина прожила півтора року. Там народився другий син. І там іще жила та ж думка: «скоро повернемося».

Але життя поступово підказувало: потрібно шукати якусь опору.

Чоловік був на службі, і самій із двома маленькими дітьми було важко. Тоді Анастасія вирішила поїхати на Херсонщину   —  ближче до рідних. На лівому березі, в одному з райцентрів, жила її бабуся. У неї власний будинок, і частину його вона віддала молодій родині.

Це стало прихистком і можливістю трохи видихнути. І це не було новим початком, швидше — пауза, можливість трохи зібратися із силами. Перед наступними змінами, про які тоді ще ніхто не здогадувався.

Херсонщина — спроба жити спокійно, але…

Здавалося, тут життя нарешті почало складатися. Робили ремонт у будинку, облаштовували побут. Анастасія працювала, займалася дітьми, родиною. З’явилося відчуття, що можна просто жити.

— Я працювала у  банківській сфері — в «Ощадбанку», — розповідає вона. — Це був цікавий досвід. І мені подобалося, бо це було моє рідне містечко, де я народилася. Діти вчилися, старший син займався хореографією в народному колективі «Живчики». Виступав, їздив на конкурси, мріяв пов’язати з цим майбутню професію. Здавалося, що після кількох переїздів саме тут усе стане на свої місця.  Але у 2022 році війна наздогнала нас знову.

Саме там, на лівобережній Херсонщині, вони зустріли найгірший ранок для усієї країни –

24 лютого. І вдруге — війну.  Як розповідає Анастасія, селище, яке межує з Кримом,  росіяни окупували одразу. Але знову сподівалися, що це ненадовго.

— Часто в пам’яті спливає перший день війни: як завжди, пішла на роботу, — згадує Анастасія. — А вже о дев’ятій ранку по вулицях їхала військова техніка із символікою «Z».  Місто окупували дуже швидко. Ми в  банку намагалися працювати, видавали гроші, наскільки це було можливо. Люди забирали  все, що мали,  – навіть із кредитних карток.

Говорить, паралельно ситуація в селищі стрімко змінювалася. У перший же день росіяни захопили приміщення відділення поліції.

Повернувшись додому, Анастасія хотіла зібрати тривожну валізу. Але не змогла. Зізнається, руки просто не піднімалися. Було якесь внутрішнє заперечення: ні, цього не може бути.

Так вони прожили в окупації два місяці. Рішення виїжджати  давалося важко.

— Я не розуміла, що робити далі, – пригадує Анастасія. – Для виїзду потрібно було багато грошей, яких у мене не було.  Було страшно їхати. І ще важче — залишати рідних.  Чоловік був у Миколаєві, де в той час було “жарко”. Зв’язок — раз на кілька днів. І постійна тривога за нього.

Зрештою, вона наважилася. Взяли таксі до Херсона, переїхали через Антонівський міст. А там, як Бог дав: знайомі підсобили. Їхали через Снігурівку.

— Якщо порівнювати два виїзди, то з Херсонщини було значно складніше і страшніше, — каже Анастасія. — Це був жах. Ти не знав, чи доїдеш. Люди зникали, автомобілі розстрілювали,   на узбіччях були розбиті машини та військова  техніка.   На блокпостах стояли озброєні військові: перевірки, напруга, страх сказати щось не те.  Коли вони  побачили мою донецьку прописку, здивувалися – мовляв, що я тут роблю? Але якось проїхали…

Це «якось» у її голосі звучить як щось дуже крихке. Як випадок, який міг скластися інакше.

Довелося починати ще раз. Та вже по-своєму 

Щоб нарешті опинитися в Миколаєві, Анастасія проїхала пів країни: Хотин, Кам’янець-Подільський, Кіровоградська область, Кривий Ріг…

— По роботі ми тоді були «на простої», і мені запропонували або обрати місто, де є вакансії, або звільнитися, — розповідає вона. — Я обрала місто  Помічне на Кіровоградщині, там пропрацювала рік. Потім чоловіка перевели в Кривий Ріг, і я з дітьми теж перебралися туди, але ми там пробули лише два місяці. Згодом — Миколаїв. І вже тут залишилися.

У Миколаєві їй знову запропонували роботу в банку. Вона погодилася, почала працювати.  Але відчуття було інше.

— Я відчувала і розуміла, що так більше не можна. Що це надовго, і треба влаштовувати життя тут. Як мама двох синів, я маю дати їм стабільність, – говорить жінка.

Саме це усвідомлення стало переломним. Сьогодні Анастасія — перукарка-колористка і  має  салон краси. Хоча раніше навіть не думала, що це стане її професією.

— Усі ці події змусили мене змінити життя: попри вищу економічну освіту та досвід роботи в банківській сфері, через переміщення мені довелося змінити професію. Хоча стати перукарем і дарувати людям красу — це, якщо чесно,  моя мрія ще з дитинства. Але в родині, де всі держслужбовці і при посадах, навіть чути не хотіли про таку “непрестижну” професію.  І тільки тепер я дозволила собі обрати те, що справді моє.

  Вона почала з навчання, отримала сертифікати, працювала в провідних салонах Миколаєва. Здобувала досвід, шукала клієнтів, багато вчилася, мала своїх учнів, отримала другу вищу освіту.  

Важливим етапом стала участь у програмі підтримки підприємництва в Миколаєві. Навчання та ґрант за програмою ГО “Перспектива” допомогли їй зробити наступний крок. Загалом виграла 3 ґранти. Завдяки цьому  придбала необхідне обладнання — зокрема професійний фен і EcoFlow, який став у пригоді під час відключень світла. Варто сказати, що, крім грантових коштів,  Анастасія  вклала у власну справу свої заощадження.

Так крок за кроком вона розвивала свою справу, брала участь у нових можливостях. І згодом відкрила власний простір — Hair Studio NORDEEVA BEAUTIFUL.  Невеликий, продуманий до деталей, зроблений із відчуттям відповідальності — хоча саме приміщення орендоване.

Приклад  Анастасії — це про те, як, навіть проходячи через втрати і невизначеність, можна поступово збудувати щось своє.

Сьогодні вона працює з різними техніками —  спеціалізується на жіночих, чоловічих та дитячих стрижках, складному фарбуванні, нарощуванні волосся та біозавивці.

– У Насті неймовірні руки. Я захоплююся її талантом та із задоволенням ходжу до неї не лише на стрижку, а й на інші процедури для волосся, – долучається до розмови клієнтка Світлана.

Тут  є місце не лише красі, а й підтримці

Для Анастасії важлива не лише  робота.  Щосуботи її кабінет стає місцем підтримки для жінок-переселенок.

— Я добре знаю, як це – починати з нуля,  – говорить вона. – Тому хочу допомогти жінкам хоча б тим, що вмію: повернути відчуття доглянутості і впевненості. Ми тут не тільки працюємо — ми говоримо, слухаємо, підтримуємо одна одну. Кожна з цих жінок має свою історію. 

Поруч із нею вже працює учениця, яку вона навчила майстерності.  Тож  планує створити для неї робоче місце і подала заявку на новий ґрант  за програмою Українського Червоного Хреста.

Анастасія не зупиняється. Каже, саморозвиток — дуже класна річ. Тож навчається на курсах психології — це щоб краще розуміти людей, які приходять до неї не лише за змінами зовнішності.

— Тепер, коли я здійснила свою мрію, хочу не тільки працювати, а й допомагати іншим жінкам, які, як і я, були змушені починати спочатку. Хочу, щоб вони відчули: вони не самі.   

Ми бачимо, що Анастасія Гордєєва не просто відкрила салон. Вона збудувала простір, у якому є місце не лише красі, а й підтримці. І довела: навіть після кількох «з нуля» можна створити щось своє — живе, справжнє і потрібне іншим.

Тепер знайти Анастасію можна у її студії  на вулиці Великій Морській, 91.

Любов РУДЯ