Чи варто повертатися додому в Херсон? Найчастіше запитання, яке переселенці адресують журналістам, що працюють у місті. Відповідь однозначна: сьогодні, як і завтра, їхати в Херсон категорично не радимо: ризик для життя! З кожним виїздом у фронтове місто медійники фіксують погіршення безпекової ситуації.
Про те, що відбувається зараз в обласному центрі – читайте в репортажі.
Потягом – до Миколаєва, а звідти – ще добиратися автобусом. На жаль, по-іншому (якщо тільки не приватним авто), із західного напрямку до Херсона вже не дістатися. У міста-героя більше немає знаменитого потягу «Львів-Херсон». Тепер він курсує з Миколаєва і у зворотному напрямку, вже й перейменований… Таке рішення в «Укрзалізниці» ухвалили кілька місяців тому, після чергової атаки на херсонський потяг за одним із найстаріших і найпопулярніших сполучень.
Та й доїхати до залізничного вокзалу в Херсоні, як із звідти, тепер завдання із розряду «ще той квест». У попередні рази це виглядало так: ти вилітаєш із таксі фактично на ходу, із валізою, завбачливо прилаштованою на задньому сидінні, а не в багажнику. Назад водій мчить на максимальній швидкості, адже зайва секунда зупинки може коштувати життя. І ще – в який бік не звернеш – там «червона зона», де на авто і людей полюють російські дрони.
Їдучи в Херсон трасою М-14, вловлюєш себе на думці, що ось вона, найрідніша в світі дорога. Пригадуєш фото у маках, рапсі, соняшниках: така проста традиція, але ж ми робили ці світлини машинально, ніби для годиться, чи не так? Чи думали ми тоді, що прийде час, коли будемо готові цілувати цю землю, аби тільки її визволили з-під чобіт окупантів? Визволили, слава ЗСУ, і в телефоні з’явилися свіжі світлини із полів Херсонщини, уквітчаних чи засіяних. Тільки тепер рука не здригнеться стерти таку світлину – занадто дорога її ціна… Ну а в роздуми мої вривається новий вигляд із вікна – спалена АЗС на узбіччі. Не так давно тут був приліт: двоє загиблих і поранені. І ти усвідомлюєш – пекло починається не в Херсоні, до нього ж ще доїхати треба! Траса М-14 вважається небезпечною. Час від часу окупанти б’ють по ній дронами, наприклад «молніями», (безпілотник літакового типу, здатний переносити бойове навантаження до 5 кг на відстані до 40 км).
Заїхавши у місто автобусом, слід продумати, як непомітно вибратися з автовокзалу. Ця територія теж вкрай небезпечна, тому таксі тут не стоять. Оптимальний варіант – сідати в авто десь поближче до зеленої зони, щоб машину не було так видно операторам ворожих дронів, хоча й це не є гарантією безпеки.
Повертаючись до Херсона після півторамісячної паузи, помічаєш зміни: ще більше вулиць тепер з антидроновими сітками, а на певних ділянках їх саме прокладають. Але ж сітки – не панацея. Таке покриття мало захищає, якщо сіткою не вкриті сторони з узбіччя. Дрони легко залітають збоку або у залишені шпарини, там, де сітка порвана, і б’ють у будь-яке авто. Так, у липні російський безпілотник влучив у вантажівку з м’ясом у районі Дніпровського ринку. Водій встиг вибратися, машина ж повністю вигоріла. На місці залишилися шматки свинячих туш. Вже за декілька днів це створило антисанітарну ситуацію з опаришами на дорозі поряд із продуктовим ринком. Продавці звернулися до міської військової адміністрації, аби смердючий осередок і розсадник інфекцій ліквідували.
Також у липні внаслідок атаки ворожого дрону загинула працівниця Херсонської ОВА. Жінка була за кермом авто, коли в лобове скло влетів безпілотник. Очевидці припускають, це міг бути «ждун», який, заощаджуючи енергію акумулятора, стояв десь неподалік, а, помітивши, що їде авто, швидко попрямував виконувати своє криваве завдання. Трагедія сталася у спальному на перехресті проспекту Сенявіна і вул. 49-ї гвардійської дивізії. Попри спальний мікрорайон Таврійський, саме ця локація умовно безпечною (адже повністю безпечних місць у Херсоні не існує) не вважається. Річ у тім, що неподалік автопереїзд через залізницю, який веде до «червоного» району ХБК. Тут постійний трафік ворожих дронів, яким час від часу вдається вполювати чергове авто. Взагалі російське «сафарі» на цивільні машини є зараз однією з найголовніших загроз у Херсоні. Саме дронові атаки перетворили на маршрут смерті дві магістральні артерії міста – проспект Незалежності та вулицю Грушевського. Всього за 20 хвилин «прогулянки» (складно назвати прогулянкою перебіжки між деревами під дзижчання дронів) я нарахувала десяток спалених легковиків. І то ще не всі, знищені протягом останнього тижня, адже частину металобрухту, який ще вчора був чиїмось вірним «конем», комунальникам вдалося все ж з місця прибрати.
Опинившись у середмісті, свіжим оком помічаєш нові метаморфози фронтового Херсона, це нові знищені будівлі. Серед них – пам’ятники історії та архітектури. Так, останніми тижнями ворожими атаками спалено споруду, в якій багато років розміщувалася Херсонська державна морська академія (пр-кт Незалежності), та унікальний особняк шахово-шашкового клубу (вул. Соборна). Обидні будівлі є цінними для обласного центру. Хто й коли їх відбудує і чи взагалі відбудує, невідомо.
Попри вже чималий відсоток руїн по всьому місту, важко не помітити, Херсон в цілому залишається чистим містом. У такому стані його як можуть утримують мужні працівники КП «Парки Херсона». Комунальники прибирають і вивозять сміття з вулиць, косять траву, спилюють сухе гіляччя. Уявіть, у фронтовому місті людям є діло роздільного збору сміття. У багатьох дворах помічаю контейнери для пластику. А на узбіччі спального мікрорайону – квітнуть соняхи, дбайливо висаджені місцевими мешканцями. А на небезпечному проспекті Незалежності майоріють троянди, ніби на знак протесту тотальному знищенню Херсона, якого так прагне досягнути ворог: «Не дочекаються!». І те ж саме говорить продавець Андрій, який посеред спального району торгує кавунами.
Смугасті здалеку не їхали. Їх виростили дбайливі руки аграріїв під самим Херсоном. Уявіть, неподалік фронту люди висадили кавуни і під загрозою дронів, КАБів, ракет досягли своєї мети – отримавши чудовий врожай. Так само з овочами, вони в Херсоні здебільшого непривозні, а вирощені неподалік. Запашний салатний перець, помідори, такі як треба, красуня-цибуля – все це у Херсоні незмінно смачне, попри близькість до фронту. Місто контрастів так хоче вижити і, схоже, що тут як ніде цінують кожну, навіть не хвилину – секунду…
Марина Савченко,
фото авторки
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”. This issue of the newspaper has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.
