Дар’я Мазур – дружина загиблого в Іловайську бійця батальйону “Херсон” Павла Мазура. Вже десять років її життя присвячене допомозі ветеранам та родинам загиблих захисників. Спочатку на волонтерських засадах, згодом у державних структурах. Після деокупації Херсона очолила управління у справах ветеранів при Херсонській ОДА.
Херсон – місто під постійними обстрілами, звідки виїхала більшість населення. Але саме тут найбільша концентрація тих, хто потребує підтримки держави: ветерани, родини загиблих, поранені.
Брак фахівців і санаторіїв
Перша проблема – це катастрофічний брак спеціалістів. “Тут дуже мало психологів, психотерапевтів, юристів, – каже Дар’я. – У Києві ветеран може обрати собі фахівця. Тут такої опції немає”. Психологічну підтримку надають переважно громадські організації та благодійні фонди.
Друга болюча тема – санаторно-курортне лікування. Всі заклади або в окупації, або зруйновані. Із 2025 року послуга передана на місцеві бюджети, а херсонські громади не мають коштів. “Якщо ветеран повертається без інвалідності, йому дуже складно отримати цю послугу”, – пояснює Дар’я.
5 602 особи на обліку
За 2025 рік до управління надійшло майже 2,5 тисячі звернень. Виплачено допомоги на понад 30,3 мільйона гривень за початкового бюджету 18,6 мільйона.
На обліку – 5 602 особи: родини загиблих, діти учасників бойових дій, демобілізовані, особи з інвалідністю. Більшість – ВПО. “Люди переміщаються. Сьогодні – тут, завтра виїхали через обстріли”, – каже начальниця управління.
Бюрократія як головний ворог
Що треба змінити у ветеранській політиці? Дар’я Мазур без вагань відповідає: бюрократію. “Ветеранові важко отримати послугу через довге очікування документів, черги, різні довідки в різних місцях. Дехто взагалі відмовляється від допомоги”.
Держава рухається до цифровізації, але є ще проблема: програми Мінветеранів розроблені для регіонів зі стабільнішою ситуацією. “На рівні держави можна переглянути фінансування прифронтових територій”, – переконана Дар’я.
Ще одна пропозиція – повернути сімейну реабілітацію, коли ветеран їде оздоровлюватися з родиною. Навіть за 12 днів можна відновити емоційний зв’язок, укріпити стосунки.
Виховувати із дитсадка
Чи навчилося суспільство правильно сприймати ветеранів? “Роботу треба починати із дитсадка, – каже Дар’я. – Нове покоління має бути виховане з повагою до тих, хто забезпечив їм можливість жити у власній країні”.
Варто популяризувати ветеранів як сміливих, сильних людей. Долучати їх до викладання уроків мужності. Багато захисників були спортсменами – треба давати їм можливість повертатися до довоєнної діяльності.
“Учні мають бачити, що наші захисники – свідомі, адекватні люди. Щоб зламати упередження, що всі ветерани мають ПТСР”, – наголошує Дар’я.
“Я точно знаю, що для ветерана немає нічого неможливого. Люди, які пережили війну і оговталися, нічого не злякаються в цивільному житті”.
Ветеранські простори під обстрілами
На деокупованій Херсонщині відкрито 4 ветеранські простори. У Херсоні “Ветеран PRO” довелося релокувати – приміщення опинилося в червоній зоні. Вдалий досвід у Музиківці, де облаштовується реабілітаційна зала. Працюють простори в Благодатному, Борозенській, Великоолександрівській, Новорайській громадах.
Із 35 посад фахівців із супроводу працевлаштовано 23. Багато серед них – ветерани та родини захисників. В управлінні з-поміж 11 осіб дев’ятеро мають пряме відношення до ветеранської політики.
“Це люди з особистим досвідом, які розуміють проблематику. Для них ця робота – про власний досвід і щире бажання допомогти”, – каже Дар’я Мазур.
Олександр Приходько,
фото Херсонської ОВА
