Кожній із цих жінок довелося розпочинати життя з чистого аркуша. У минулому залишилися стабільна робота, налагоджений побут і мала батьківщина. Переселенки, яких із рідного дому вигнала війна, мають низку лайфхаків з адаптації на чужині. Один із них – не нарікати на долю, а змістити фокус на підтримку, туди, де вона так потрібна. Так у Координаційному центрі з надання допомоги ВПО із Херсонщини у Вінниці кипить робота. Жінки, які виїхали із прифронтових регіонів, плетуть маскувальне екіпірування, теплі речі, обереги для захисників.
Гора мотків ниток, поряд – смужки, дбайливо нарізані з агроволокна. Це основний матеріал для виготовлення нашоломників. Основа в’яжеться крючком, а завдяки вертикальним клаптикам зі спеціальної тканини виріб набуває маскувального вигляду. Така собі “мінікікімора». Майстрині зазначають – жодного секрету з виготовлення тут немає, головне мати бажання. І є правило, якого дотримуються всі, чиї руки плетуть нашоломник, – у матеріалах не повинно бути нічого блискучого. Такі шапочки одягаються на шоломи, щоб сховати захисників від прицільного ока операторів ворожих дронів. Щонайменший відблиск на сонці може коштувати життя.
Світлана із Куп’янська вже сплела понад сто нашоломників та чимало пар шкарпеток. Говорить, що працює за схемою по в’язанню. На кожен нашоломник витрачає близько двох годин, а інколи й більше. Така робота вимагає уваги, а ще – хорошого світла. У нинішніх умовах – частих блекаутів і коли темніє рано, результат виходить не таким швидким. Зараз на столі у майстринь тільки білі нитки і такого ж кольору смужки – умови диктує погода на бойових напрямках. Уже понад місяць в Україні лютує зима зі снігом, що не тане. Тож на часі – білосніжне маскування. А як сніг розтане, у хід підуть коричневі нитки і агроволокно. Навесні і влітку – зелені, а восени – під колір пожовклого листя та трави. Хоча так далеко майстрині не планують. Кожна з них сподівається на завершення війни щоразу до нового сезону.
Світлана Карпова з Херсона говорить прямо: «Кожного разу, коли плету нашоломник, у моїй голові одна думка – чим більше зроблю, тим швидше поїду додому. Знаєте, як важко хлопцям утримувати наш Херсон? Коли окупанти стоять уже за Дніпром, в Олешках. І погода в нас непроста, дарма, що південь. Клімат такий, що зранку виходять – усе в снігу, а вже опівдні сонечко як пригріє, все тане. Тому потрібні нашоломники різні – і світлі, і темні. А ми – як можемо, допомагаємо».
Активних жінок із-поміж ВПО згуртувала така ж незламна українка. Вікторія Самійленко – керівниця громадської організації «Скриня ідей та дій». Сама з Волновахи. Розповідає, що з Вінницею познайомилася з 2014 року, коли сюди перевівся виш із окупованої території Донеччини. В ньому навчався її син. Рідне місто родини з часів АТО перебувало на лінії розмежування. Тож у перший день повномасштабного вторгнення було очевидним, що треба виїжджати. Куди? Таке запитання перед Вікторією не стояло, звісно ж, до сина. Волноваху російські війська окупували вже в березні 2022-го. ЗСУ за нього боролися 14 днів.
Чоловік Вікторії теж військовий, тому вона не з чуток знає, що потрібно на передовій. А ще – як людина, яка втекла від окупації, чітко розуміє, наскільки психологічно важко переселенкам, і що вони потребують емоційного розвантаження. Жінка створила громадську організацію.
«Якщо чесно, я взагалі ніколи нічого не майструвала у своєму житті, але маю організаторські здібності. Можливо, це й допомогло створити громадську організацію. Все почалося у 2022 році, з ініціативної групи «Незламні нові вінничанки». Зустрілися з дівчатами на психологічному заході. І я побачила, що вони які прийшли, такі і йдуть – зі згаслими очима. І кажу – а давайте разом будемо допомагати військовим, можливо, це і нам допоможе підняти наш дух і відчувати себе потрібними. І дівчата мене підтримали, ті, хто був зі мною з перших днів, і зараз залишаються,” – розповідає Вікторія Самійленко.
Спочатку майстринь прийняла одна з місцевих бібліотек. Там плели шкарпетки для військових. Недалеко був великий гуманітарний хаб. Туди ходили за трикотажними речами, які можна було розпустити на пряжу. З неї і в’язали. Робота не припинялася навіть під час повітряної тривоги. Майстрині переходили в підземну парковку і продовжували свою справу.
«А потім нас запросив Херсонський хаб до себе. Сказали, оскільки багато херсонок до нас ходять, надають нам приміщення. Раз на тиждень приходимо сюди, тут тепло, затишно, світла кімната», – розповідає жінка.
Завдяки своїй активній діяльності громадська організація «Скриня ідей та дій» уже достатньо відома на Вінниччині. Світлана Самійленко розповіла, що інколи люди приносять речі, які можна розпустити на нитки для в’язання шкарпеток. Ну а більшість матеріалів майстрині закуповують за рахунок продажу прикрас із бісеру. Їх теж виготовляють власноруч і продають на ярмарках.
«А якось один хлопчик нашоломник захотів купити. У нього тато в ЗСУ служить. Ми говоримо, що не треба грошей, подаруємо. А він: «Ні, я хочу зробити внесок для захисників». Це дуже щемливий момент. Приємно, що в нас росте таке патріотичне майбутнє», – пригадує Вікторія Самійленко.
Нашоломники, шкарпетки, а ще – килимки для сидіння, майстрині передають волонтерам. А вони вже відправляють це на фронт. За рік надіслали понад тисячу в’язаних речей. Військові реагують словами подяки і креативними світлинами.
Марина Савченко,
фото авторки
Проєкт підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи НСЖУ “Frontline Press”.
