Повномасштабне вторгнення росії змінило життя Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара до невпізнання. Установа втратила власне приміщення, опинилася в умовах постійної небезпеки та вимушеної релокації. Попри це, бібліотека продовжує працювати для громади, відновлювати свої інклюзивні та культурно-освітні проєкти, шукати нові формати і підтримувати херсонців, які залишилися в місті й тих, хто виїхав.
Про те, як вдається організовувати роботу зараз, ми поговорили із заступницею директорки з бібліотечної роботи КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара» Херсонської обласної ради Оксаною Шестаковою.
– Пані Оксано, які проєкти нині реалізує бібліотека? Як це вдається, зважаючи на те, що ви не маєте власного приміщення?
– Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара продовжує працювати на потреби громади. І, власне, після того, як ми залишилися без приміщення, нам пощастило передусім відновити наші інклюзивні проєкти і створити майданчик «Незламна бібліотека» завдяки фінансуванню House of Europe. Це невеличка будівля, що розташована у відносно безпечному районі, де ми зараз переважно обслуговуємо користувачів і, зокрема, займаємося з учасниками наших інклюзивних проєктів, які залишилися у Херсоні. Спочатку на майданчику ми проводили зустрічі з родинами, котрі виховують дітей з інвалідністю. Це переважно були майстер-класи з елементами арттерапії.
Потім, на прохання батьків, ми долучили туди заняття з англійської мови. Інтерактивна техніка, що розташована на майданчику, дає можливість зробити ці завдання для дітей цікавими, пізнавальними, адже вони проходять в ігровому форматі.
Ми також хотіли відновити заняття в межах проєкту «Інклюзивний ляльковий театр», але під час роботи з ляльками стало зрозуміло, що новим учасникам, які долучилися вже після деокупації міста, складно працювати з лялькою, керувати нею. Дитина бачить, що в неї не виходить, починає дратуватися і, навпаки, отримує негативні емоції. Тоді почали шукати інші види творчості, які могли б покращити дітям соціально-комунікаційні навички обслуговування себе у побуті, доступні і цікаві, які до того ж виконували певну арттерапевтичну функцію. І ми зрозуміли, що сьогодні їм подобаються заняття із мультиплікації, коли створюємо дуже простих персонажів. Зараз виготовляємо морських героїв. Використовуємо переважно папір – це якраз розвиток дрібної моторики, тому що у нас є кілька учасників із ДЦП і, навіть незважаючи на складнощі, вони все одно намагаються працювати, вирізати своїх дійових осіб. Звичайно, їм допомагають потім трішечки відкоригувати усе. Але триває ця робота, коли дитина працює руками, вирізає… Ми наших персонажів прикрашаємо – це також заняття із дрібними елементами. Наприклад, клеїмо очі, стрази, і таким чином розвивається дрібна моторика, тактильні вправи, робота з кольором тощо.
Під час виготовлення персонажів ми намагаємося дотримуватися техніки апсайклінгу, яка активно використовувалася у проєкті «Інклюзивний ляльковий театр» – тобто, використовуємо вживані речі. І якщо раніше це був непотрібний одяг, пластикові пляшки, то сьогодні – використані палички для розмішування, або палички для суші, залишки та обрізки тканини, інші дрібнички.
Далі настає інший етап роботи над мультфільмом, коли ми починаємо керувати персонажами. Дійство у нас відбувається в підводному світі, тому потрібно передати життя під водою, подекуди уповільнитися. Наприклад, є такий момент, коли предмети із забрудненнями мають повільно опускатися на дно. Ми маємо зробити ще кілька репетиційних вправ, тому що для дітей це важко, але потім усе виходить дуже добре.
Під час зйомки мультфільму діти не тільки керують персонажами, а й за бажанням контролюють, що відбувається на екрані, працюючи за відеокамерою: щоб не було видно рук, щоб дитина не заходила в кадр тощо. Ми поступово переходимо до того, що невдовзі будемо пробувати вчити їх монтувати відео, принаймні на телефоні. Хочеться, щоб діти і творчо розвивалися, і знайшли справу свого життя, і пережили той жах, в якому зараз усі ми перебуваємо.
У березні 2025 року завдяки ініціативі нашої директорки нам вдалося відновити наш проєкт «Інклюзивний театр при бібліотеці» «Звичайна роль – особливий актор». І в червні ми показали містянам нашу музично-поетичну програму «Родова земля», присвячену 90-річчю від дня народження херсонського поета Миколи Братана. А вже у вересні колектив інклюзивного театру взяв участь у Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії».
Нагадаю, що це перший інклюзивний театр саме при бібліотеці на території України. Він був заснований у 2018 році. Ініціаторка та керівниця – директорка бібліотеки, повний кавалер ордена княгині Ольги, заслужена працівниця культури України Надія Коротун. До проєкту долучилася режисерка Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, заслужена діячка мистецтв України Ірина Корольова. І це є родзинкою, тому що тут із дітьми працює професійна режисерка, яка дає передусім знання, практичні поради, як поводити себе на сцені. І, врешті-решт, весь цей проєкт є своєрідною театротерапією, сценотерапією, коли діти вчаться відповідально ставитися до своєї ролі, грати на сцені, а також виступати перед широким загалом глядачів. І, до речі, цьогоріч сталася інновація. Якщо раніше діти виступали під фонограму – їхні репліки озвучували професійні актори театру, то саме під час останньої вистави артисти говорили самі. Ми все ж таки робимо акцент на тому, що у нас більше терапевтичний проєкт. Тому, незважаючи на те, що дитина погано говорить, або не говорить узагалі, режисерка знайшла такі хитрощі, коли кожен театральний герой усе одно мав слова, виходив на сцену і за допомогою батьків виступав.
– Як допомагали батьки?
– У будь-якому інклюзивному проєкті батьки є тією рушійною силою, завдяки якій ініціатива перетворюється на повноцінний діючий проєкт. Насамперед вони виступають у ролі асистента для дитини, підстраховують її на початку та додають упевненості на сцені.
У нас є чудовий хлопчик Валерій. Він дуже погано говорить, нечітко. У нього був вірш. Він відповідально поставився, вивчив, але його підстраховувала бабуся. Вона каже фразу – він повторює. І спочатку, коли ми репетирували, Валерій хитрив трішечки. Бабуся читає рядок, а він замість того, аби повторити, каже: «Угу», що він згоден. І ми пояснювали, що це все ж таки роль, його відповідальність, він має її вивчити та самостійно все проговорити.
Спочатку дитині було складно, проте він подолав цей бар’єр і дуже класно продемонстрував на сцені свою роль. Уже хоче вчити нові вірші.
– Чи продовжуєте навчати англійської?
– У квітні 2025-го завдяки сильній партнерській підтримці Посольства США в Україні вдалося відновити наш центр «Вікно в Америку» у просторі, в якому зараз ми з вами перебуваємо. Раніше він розташовувався на базі відділу літератури іноземними мовами. Працював для популяризації американської культури та англійської мови. Тоді функціонували наживо, тепер – онлайн курси англійської для початківців, розмовні клуби, клуб розмовної німецької.
На базі цього центру зараз відкритий набір до розмовного клубу англійської для підлітків. Ми розуміємо, що для молоді сьогодні без англійської автоматично закривається безліч можливостей. Заняття плануємо проводити щосуботи. Тож чекаємо всіх бажаючих.
– Розкажіть про унікальне обладнання, яке ви отримали?
– До повномасштабного вторгнення рф у нас на базі бібліотеки функціонував центр обслуговування користувачів з інвалідністю.
Це стаціонарний збільшувач, який допомагає людям із порушенням зору працювати з друкованою інформацією. Ним користуються також особи похилого віку, коли потрібно, наприклад, прочитати дрібні документи. Найчастіше – це інструкції для застосування ліків.
Також ми отримали тифлообладнання, яке дає змогу читати друковані видання. Є спеціальна консоль, яка під’єднується до ноутбука і людина, яка має порушення зору і знає шрифт Брайля, може спокійно шукати інформацію в Інтернеті і потім завдяки цій панелі зчитувати її.
Крім того, нам надали принтер, який друкує шрифтом Брайля. Ми не видаємо книжки, проте друкуємо людям необхідну інформацію. Зараз опановуємо обладнання для тифлопедагогів, тобто людей, які працюють із дітьми з порушенням зору. Воно допомагає створювати рельєфні малюнки, завдяки яким дитина розширює свої знання про навколишній світ. Тобто, ми можемо роздрукувати зображення тварин, птахів, дерев, будинків тощо. Його можна використовувати на уроках не тільки в початковій школі, а й у старшій, коли діти з вадами зору, наприклад, вивчаючи географію чи історію, тактильно можуть дослідити ті ж архітектурні пам’ятки.
Усе тифлообладнання, яке ви бачите на локації, було надане нашими німецькими партнерами Ukraine Art Aid Center.
– А чи можна в якомусь із ваших центрів взяти почитати книгу? Чи все евакуювали в інші міста?
– Під час евакуації найцінніший фонд був вивезений в інші міста України і сьогодні триває повна інвентаризація, щоб ми зрозуміли, які раритети були вивезені окупантами.
Ми отримуємо в дарунок сучасну літературу. Як бачите, центр підсилений сучасною літературою англійською. Але обидві локації, де зараз розміщується бібліотека, працюють у режимі читальної зали. Ми не маємо єдиної внутрішньої бази, у нас іще не повністю література поставлена на облік. Зараз цей процес відбувається набагато повільніше, ніж якби ми були в єдиному обладнаному приміщенні.
Нам потрібно було дуже швидко адаптуватися та переорієнтовуватися, тому що зрозуміло, що працюватимемо в іншому форматі, а не як було завжди.
Особлива увага зараз приділяється розвитку наших віртуальних ресурсів. Зокрема, на сайті створено нові розділи, присвячені документуванню злочинів росії проти культури України, подій російсько-української війни. Також у нас відкрито нові проєкти, присвячені ментальному здоров’ю. Із початку 2025 року, орієнтуючись на потреби наших користувачів, переважно тих, хто виїхав, і з якими ми продовжуємо спілкуватися, створили щоквартальний дайджест Infocase, де збирається вся актуальна інформація, яка буде корисна для внутрішньо переміщених осіб. Інформація, що стосується оформлення субсидій, допомоги, волонтерських організацій тощо.
І, крім того, на початку 2025 року ми вперше задумалися про інформаційну безбар’єрність, і саме цей дайджест – це наш електронний документ, який розміщений на сайті. Він уже адаптований для людей із порушеннями зору, тому його може читати і звичайний користувач, який має нормальний зір, а також той, хто користується скрінрідером для прочитання інформації з монітору.
Продовжуються наші онлайн-заходи, зокрема, клуб української мови, «Вечори з Гончарівкою». Запустили проєкт «Об’єднані Херсоном» і наші працівники, які виїхали, проводять арттерапевтичні, культурно-інформаційні або інформаційно-просвітницькі заходи у містах, де зараз проживають. Наприклад, Олена Бджола у Тернополі проводить заходи на базі центру ВПО «ЯМаріуполь». Вони переважно туристичного спрямування. І в неї цікавий підхід – проведення паралелей між Херсонщиною і Тернопільщиною. І це не тільки популяризація Херсонщини, а й своєрідна наукова робота, яка дає можливість на звичайні речі подивитися з іншого боку.
– А як щодо приміщення бібліотеки – в якому воно стані? Чи підлягає відновленню?
– На жаль, на сьогоднішній день щодо будівлі, яка розташована в зоні активних бойових дій, ми лише фіксуємо пошкодження та повідомляємо про це відповідні органи. Зі зрозумілих причин ми не маємо акта обстеження і тому сказати, в якому стані будівля і чи буде вона відновлюватися, поки що не можемо.
Христина Бондар
