Освіта у прифронтових громадах завжди стикається з особливими викликами: безпека дітей і вчителів, обмежені ресурси, адаптація до дистанційного навчання в умовах воєнних реалій. Ми поспілкувалися з Катериною Голубець, начальницею відділу із гуманітарних питань Нововоронцовської селищної ради, щоб дізнатися, як живуть школи та дитячі садочки в Нововоронцовській громаді, та які заходи підтримки впроваджуються для учнів і педагогів.
— Пані Катерино, як сьогодні організовано дистанційне навчання у школах Нововоронцовської громади? Чи надається психологічна підтримка учням і вчителям у таких умовах?
— Зараз у нашій громаді функціонують шість закладів загальної середньої освіти.
З огляду на те, що ми перебуваємо на прифронтовій території, заклади освіти пошкоджено, а безпекова ситуація залишається складною, всі школи працюють у дистанційному форматі.
Учні навчаються онлайн, а вчителі працюють із різних локацій: хтось проживає у селищі, хтось — за кордоном або в інших регіонах України. Також у наших закладах навчаються діти з тимчасово окупованих територій (ТОТ).
У п’яти закладах освіти є практичні психологи. Вони проводять індивідуальні заняття з дітьми за потреби, а також організовують інформаційні хвилинки та консультаційні заняття з групами дітей, як онлайн, так і офлайн.
У сільській місцевості психологи з громадських організацій приїжджають щотижня та проводять активності й індивідуальні консультації для дітей.
— Чи всі учні мають доступ до Інтернету та техніки для онлайн-навчання?
— Так, кожен учень і вчитель забезпечені гаджетами: ноутбуками, планшетами або хромбуками. Однак техніка інколи виходить із ладу через активне користування або пошкодження. Зараз ми формуємо потребу щодо заміни зламаних пристроїв, але в кожній школі є запас. Якщо гаджет не працює, дитина може прийти й отримати заміну.
Крім того, у школах працюють учителі інформатики, які допомагають розв’язати технічні проблеми та підтримують роботу гаджетів.
— Чи отримує громада допомогу від держави або міжнародних організацій для забезпечення навчального процесу у воєнний час?
— Так, звісно. Упродовж 2023–2025 років, особливо від міжнародних організацій, кожна школа отримала певну матеріальну допомогу. Це,зокрема, шкільні меблі, парти, стільці, шафи, дошки, гаджети, музичні інструменти, канцелярське приладдя тощо.
Наприклад, у 2025 році громадська організація PVDN передала 100 планшетів для учнів та понад 400 канцелярських наборів. Наші постійні партнери з Нідерландів привезли цілу вантажівку шкільних меблів і приладдя — дошки, парти для початкової, середньої та старшої школи. Крім того, за рахунок місцевого бюджету ми фінансуємо проєкти в межах наявних кошторисних призначень.
У серпні 2025 року ми відкрили клас безпеки, облаштувавши його коштом місцевого бюджету. Це єдиний такий клас у громаді, де діти вивчають правила пожежної та цивільної безпеки, а також отримують навички надання першої медичної допомоги.
— Які основні виклики стоять перед учителями у прифронтовій громаді, де навчання дистанційне і постійно існує загроза безпеці? Чи отримують вони додаткову підтримку (матеріальну, психологічну, навчальні ресурси)?
— Найголовніший виклик зараз — це безпека, адже ми всі живемо на території, що розташована поблизу лінії бойового зіткнення. Для вчителів це особливо складно, бо офлайн-освіта зараз не використовується у повному обсязі.
Проводяться консультаційні заняття, наприклад, реалізовують три проєкти в освітньому процесі шкіл:
- «Покращення результатів навчання школярів Херсонської та Миколаївської областей шляхом реалізації програм із надолуження освітніх втрат», що реалізується Асоціацією інноваційної та цифрової освіти (AIDE) спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ);
- «Робототехніка у 4 прифронтових громадах Херсонщини як можливість для розвитку людського капіталу», що впроваджується ГО «Громадський центр «Нова генерація» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції;
- робота цифрового навчального центру «Вулик» та інших дитячих просторів.
Однак зараз цей повноцінний процес ускладнений через безпеку та пошкоджену шкільну інфраструктуру.
Кожен заклад освіти має свої проблеми. Наприклад, у Миролюбівці школа була сильно пошкоджена, але завдяки зусиллям педагогів, батьків і місцевої влади там функціонують три класи для навчання, які водночас виконують функцію дитячого простору, а також відновлено спортзал — єдиний спортивний простір у «степовій» місцевості громади. У Любимівці школа зруйнована повністю, будівля садочку відновлена, але там немає укриття. Схожа ситуація в Нововоскресенському. На жаль, Осокорівка та Хрещенівка сьогодні найбільше страждають від збройної агресії. Безпека дітей і вчителів — головний виклик, над яким постійно працюють.
Щодо матеріальної підтримки, то у 2026 році держава підвищила заробітну плату педагогічним працівникам закладів освіти на 40%. Підвищення стосується не лише вчителів закладів загальної середньої освіти, а й педагогів дошкільної та позашкільної освіти. Фінансування дошкільних і позашкільних закладів здійснюється з місцевого бюджету, а матеріальні заохочення надаються в межах економії фонду заробітної плати. Усі обов’язкові виплати педагогам здійснюються, а премії та додаткове матеріальне забезпечення — відповідно до кошторисних призначень на рік. Заробітна плата вчителів загальної середньої освіти фінансується за рахунок державного бюджету. Йдеться про освітню субвенцію.
Вчителі отримують усі обов’язкові надбавки: вислугу років, навантаження, категорії, а також щомісячну доплату за роботу в несприятливих умовах праці. Це додаткове державне матеріальне заохочення. Отже, педагогічні працівники отримують усі обов’язкові та періодично додаткові виплати в межах наявного фінансування.
— Які плани та пріоритети щодо розвитку освіти в громаді на найближчий рік, зважаючи на нестабільні умови?
— Плани амбітні, але реалії складні. Демографічна ситуація погіршується, контингент учнів також щороку зменшується. Основний акцент робиться на сільській території, особливо на Любимівці та Нововоскресенському.
У Любимівці, як я вже зазначала, будівля школи зруйнована, активності зараз здійснюються на базі колишньої будівлі дитячого садка. Підготовлено проєкт на будівництво укриття, на який подано заявку на фінансування з цільової субвенції з державного бюджету. На сьогодні вартість будівництва складає 57 млн грн, 5 % співфінансується з місцевого бюджету.
Передбачено, що учнів із Миролюбівки та Хрещенівки можна буде підвозити до Любимівки. У Миролюбівці залишиться початкова школа (1–4 класи), а учні 5–9-х класів навчатимуться у Любимівці.
У Нововоскресенському основна будівля школи потребує поточного ремонту даху та реконструкції системи опалення. Планується її функціонування.
В Осокорівці та Хрещенівці розглядається можливість створення комплексних культурно-освітньо-спортивних центрів. Але про це можна буде говорити лише тоді, коли розпочнеться відбудова. Там діти зможуть навчатися, проводитимуться позашкільні заняття та спортивні активності, а також працюватимуть працівники культури.
Війна змусила багатьох людей виїхати, тому важко прогнозувати, хто і коли повернеться. Проте освіта має бути в кожному селі — це наше майбутнє та виховання, і ми плануємо відновлення у новому форматі.
Зараз активно ведеться робота з донорами та міжнародними партнерами. Це колосальні кошти, і без зовнішньої допомоги реалізувати проєкти неможливо. Співпраця з партнерами триває для відновлення освітньої інфраструктури, адже наші діти мають жити в громаді, у себе вдома.
— Якщо говорити про Нововоронцовку, багато мешканців цікавляться: що буде із ЗОШ №1, яку місцеві називають «нижньою школою»?
— У нас нині є проєктно-кошторисна документація на капітальний ремонт будівлі, вартість якого становить 71 мільйон гривень. Нинішня будівля ліцею (верхня школа) вже має укриття, тривають роботи з облаштування інклюзивного під’їзду та підйомника. Ліцей продовжить функціонувати на базі верхньої школи. Нижню школу (ЗОШ №1) плануємо використовувати для початкової або старшої школи — залежно від кількості учнів, які повернуться.
На сьогодні у Нововоронцовці проживає близько 500 дітей. Якщо контингент учнів збільшиться, наприклад, через підвезення із сіл, нижня школа буде задіяна для певної ланки — початкової, середньої або старшої. Демонтаж школи у повному обсязі не планується — її використовуватимуть виключно для освітніх цілей.
Ми також плануємо відновити спортивний та гімнастичний зали, які майже не пошкоджені, потрібні лише незначні ремонти, і вони готові до використання.
Перспективи та плани є, але їх реалізацію обмежує безпекова ситуація: поки тривають атаки дронів та обстріли, важко виконувати будь-які відновлювальні роботи. Бачення є, планування ведеться, але виклики часу коригують наші дії.
— Що б ви хотіли, щоб мешканці нашої громади знали про стан освіти?
— Усе залежить від того, що саме мається на увазі під словом «знати». Я , наприклад, акцентувала б увагу на тому, щоб люди не були байдужі до освіти.
Вони знають щось по-своєму: хтось щось прочитав, хтось комусь щось сказав. Але мене більше хвилює байдужість до розвитку і виховання дітей.
Зараз часто говорять, що «не на часі». Але це теж прояв байдужості. Виховання насправді на часі — адже ми живемо тут і зараз. Незважаючи на загрозу життю і здоров’ю, діти гуляють у парках, просиджують на лавочках, уживають різні напої, ходять по зруйнованих будівлях, як у Нововоронцовці, так і в селах, перебувають у небезпечних лісосмугах. Це те дозвілля, яке бачать.
Це колективна відповідальність. Це не лише робота відділу освіти чи школи. Звісно, просвітницьку роботу ведуть, але всі мешканці громади мають дбати про освіту, навіть якщо вони не є вчителями, батьками чи вихователями. Навіть пересічний громадянин може зробити зауваження чи дати пораду дитині, яка робить щось неправильно. Це про екологічне виховання, спілкування на вулиці, повагу та поведінку.
Освіта — це колективна справа. Вчителі, безумовно, є тим важелем, адже вони несуть знання і приклад у життя дітей. Вчитель показує, як правильно поводитися, формує цінності та відповідальність.
Але також важливо, щоб і дорослі були прикладом для дітей, знали та розуміли, що виховання — це зараз, воно на часі, і не можна бути байдужими до освіти.
Я не говорю про матеріальне або фінансове забезпечення — я маю на увазі ментальне ставлення до освіти.
Освіта у прифронтовій громаді — це не лише будівлі, меблі і техніка. Це наші діти, наше майбутнє та спільна відповідальність. Кожен із нас — батьки, вчителі, мешканці громади — можуть бути прикладом і підтримкою. Незважаючи на труднощі та небезпеку, освіта продовжує жити, учні навчаються, а громада разом із педагогами будує майбутнє, яке не зламає війна. Освіта сьогодні має формувати не лише знання, а й цінності національної та місцевої ідентичності, поваги до історії, традицій і звичаїв, безпеку, викорінюючи радянщину у вихованні та у загальному контексті освітнього процесу. Адже навіть у складні часи найважливіше — не втратити віру у дітей і в силу освіти.
Ірина Теличко,
фото авторки
