Команда мобільної клініки «Лікарів без кордонів» повертається з Херсонщини після довгого дня прийому пацієнтів. Дорога іде білярічки Інгулець. На зелених схилах вздовж берега пасуться корови, на полях достигає врожай, однак зруйновані будівлі в кожномуселі, крізь яке ми проїжджаємо, та знаки «Обережно, міни» незмінно нагадують про війну.

Рік тому тут, на півдні України, сталася одна з найбільших трагедій від початку повномасштабного вторгнення. Щонайменше 15 загиблих, 80 затоплених населених пунктів, понад 37 тисяч пошкоджених будинків та руйнування системи водопостачання для мільйона людей — за даними ООН, такі наслідки мало руйнування дамби Каховської ГЕС.

Частина затоплених тоді територій перебувають підросійською військовою окупацією, і міжнародна спільнота неотримала гуманітарного доступу до них.

«Передавали ліки човнами»

Інгулець — притока Дніпра, що протікає на території трьох областей: Дніпропетровщини, Миколаївщини, Херсонщини. Після руйнування Каховської ГЕС впродовж трьох-чотирьох днів до Дніпра вилилося 18 кубічних кілометрів води, що призвело до значного підняття рівня води у річці та її притоках, в тому числі й Інгульці.

Це сталося вночі 6 червня 2023 року. Менеджер медичних команд«Лікарів без кордонів» Владислав Буцький добре пам’ятає тойдень. Тоді він працював лікарем в одній з наших мобільнихклінік. «Зранку ми, як зазвичай, поїхали до Снігурівки наМиколаївщині. Але вода піднімалась, і вже до кінця дня булонеможливо перетнути річку Інгулець мостами».

«Більшість населених пунктів Херсонщини та Миколаївщини, якіми покриваємо, розташовані вздовж Інгульця, тому для нас все цестало великим викликом, — продовжує Владислав Буцький. — Ми зіткнулися одночасно з двома проблемами. По-перше, людипостраждали від нестачі питної води, тому що всі колодязі і свердловини були затоплені. По-друге, на тому березі річки, кудинеможливо було дістатися, жителі залежали від нас, адже ми булиєдиною організацією на той час, що надавала їм медичні послугита постачала ліки».

Вже на наступний день після підриву «Лікарі без кордонів» замовили великі партії води і контейнерів для її зберігання, тапочали роздавати жителям. Однак дістатися до протилежногоберега Інгульця було значно складнішим завданням.

Для цього «Лікарі без кордонів» заручилися підтримкоюволонтерів. Ми привозили пакування з водою, засоби длязнезараження води, набори ліків, а місцеві жителі на човнахдоставляли усе це на інший берег.

Владиславу особливо запам’яталася історія пацієнтки з селища, яке називається так само, як і річка — Інгулець. «Меніподзвонила фельдшерка звідти і сказала, що у цієї жінки цукордуже високий, він прямо зашкалює. Жодних ліків, які могли б допомогти, не лишилося ані у фельдшерки, ані в когось з сусідів. Тож ми передали усе необхідне човном з селища Федорівка, якарозташоване навпроти, на протилежному березі», — згадуєВладислав.

А через деякий час завдяки місцевим жителям команди «Лікарівбез кордонів» знайшли один міст, який лишався незатопленим, що дозволило продовжити вести прийом на тому березі річки.

Рік потому

У Новософіївці на Миколаївщині мобільна клініка «Лікарів безкордонів» веде прийом в місцевому фельдшерсько-акушерськомупункті. У коридорі черга з місцевих жителів, в основному це літніжінки. Поки вони чекають, наша соціальна працівниця ОленаЛюбарська розповідає, як уникнути серцево-судиннихзахворювань, та пригощає усіх чаєм.

Ольга Паніч розмовляє та сміється із подругами. Нарештіпідійшла її черга іти до лікаря. Терапевт Руслан Шпара перевіряєтиск та рівень цукру в крові жінки, видає необхідні ліки. Згадуючи про руйнування Каховської ГЕС, вона починає плакати. «У нас нижня вулиця там, набережна — були затоплені і будинки, і городи, все. Люди повиїжджали звідти, повибирались наверх».

«Раніше село перебувало під російською військовою окупацією, потім було частково затоплене. Пацієнти тут, на жаль, не маютьдоступу до якісної медицини. Більшість із них — людисереднього та старшого віку, вони мають хронічні захворювання. Спостерігаю зміну ментального стану після пережитих подій: тривога, порушення сну», — розповідає лікар «Лікарів безкордонів» Руслан Шпара.

Одна медсестра на село

Руйнування Каховської ГЕС мало значний вплив на системуохорони здоров’я на півдні України, яка і без цього значнопостраждала через бойові дії. Зруйновані лікарні, відсутністьмедперсоналу та щоденні обстріли — у таких умовах працюютьмедики на Херсонщині та Миколаївщині.

Медсестра Ольга Вареник показує фельдшерсько-акушерськийпункт у селі Вірівка на Херсонщині. Зараз тут залишилося трохи більше двох сотень людей. Під час російської військової окупаціїсела його зруйнували та пограбували. Спершу жінка вела прийому себе вдома, але нещодавно на її подвір’ї встановили модульнийбудиночок, тож тепер вона оглядає пацієнтів тут. Сюди такожрегулярно приїздить мобільна клініка «Лікарів без кордонів».

Працювати самотужки, зізнається Ольга Вареник, зовсімнепросто, однак їхати звідси не хоче: «Тут мій дім, я тут виросла. Я допомагаю людям у важку хвилину. Це мої люди, я їх люблю».

«Лікарі без кордонів» продовжують працювати поблизу лініїфронту. У наших мобільних клініках працюють лікарі, фельдшери, медсестри, соціальні працівники та психологи, якізабезпечують медичними послугами та ліками жителів міст і сілХерсонщини, Миколаївщини, Харківщини, Донеччини. Тут такожпрацюють наші швидкі, які доправляють пацієнтів до лікарень. Крім того, «Лікарі без кордонів» підтримують прифронтовілікарні медичними донаціями.

Джерело: “Лікарі без кордонів”