Після початку повномасштабної війни та руйнувань, яких зазнало незламне місто, Херсонський академічний обласний театр ляльок не припинив своєї роботи. І хоча його будівля зазнала значних пошкоджень, а показувати вистави у Херсоні все ще неможливо через безпекову ситуацію, херсонці не здаються і продовжують приносити радість українським дітям у великих та маленьких містечках України. Сьогодні театр ляльок тимчасово переїхав до Коломиї. Про те, як минув рік та де можна буде побачити вистави у 2025-му, журналістці «Нового дня» розповів директор Херсонського лялькового театру Віктор Гаврилюк.
Нові вистави. Як говорити з дітьми про війну?
– Для Херсонського обласного театру ляльок минулий рік минув у роботі. Ми мали багато гастрольних поїздок. Два рази побували у Львові в театрі. Показували вистави у львівських дитсадках та школах. Виступали в Чернівцях, Калуші. Якщо говорити про Івано-Франківську область, то об’їздили багато містечок навколо Коломиї, адже ми там залишаємося зараз. До нашого гастрольного списку міст потрапила і Вінниця, також двічі побували з виставами в Києві. Окрім гастрольних турів, у 2024-му в нас були і фестивальні поїздки. Побували на фестивалях в Хусті, Кропивницькому. Зокрема, запам’ятався фестиваль в Ужгороді «Інтерлялька».
«Інтерлялька» – це міжнародний театральний фестиваль, який проходив у жовтні в Закарпатті. До участі долучилися понад два десятки театрів з України, а також інших країн світу: Словаччини, Чехії, Румунії, Литви, Аргентини, Молдови, Німеччини. Деякі колективи – онлайн. Херсонці також гідно виступили на цьому фестивалі та здобули перемогу в номінації «Краще адаптування воєнної теми для дітей».
– Розкажіть про цю виставу, адже справді війна – не дитяча тема і говорити про це зрозумілою для дітей мовою непросто.
– Це була вистава «Чорний півень». Ми її дуже довго ставили і випустили у вересні. Це вистава, яка ходить у нас по фестивалях, вона дуже хороша і, можна сказати, патріотична. Вона розрахована на вік приблизно від 10–11 років і старших. Якщо коротко, сюжет такий: самотня жіночка пішла на базар і купила собі чорне курчатко, з якого потім виріс півень-красень. Згодом почалася війна – на народ напали потвори. І сусіди вмовляли жінку зарізати півня, бо не було що їсти. Але вона не погоджувалася. Врешті півень перетворився на козака, який вивів всіх людей з-під ворожої неволі. Це якщо коротко. Таким чином історія, розказана у казці – це алегорія до того, що відбувається з нами зараз. Ми адаптуємо воєнну тему для дітей так, як їм це легше і простіше зрозуміти.
Попри нестачу акторів, театр продовжує жити
– А які нові вистави з’явилися в репертуарі театру у 2024-му?
– У нас було оновлення, яке ми зробили спільно з коломийським театром. Оновлювали відому вже виставу «Про що співає козак Мамай?». Це був спільний проєкт. У нас уже були готові декорації до вистави, ми їх дещо оновили. Але у нас не вистачало акторів. В цьому нам допоміг Коломийський театр. «Чорний півень» – це також наша нова вистава. А ще ми поставили дві нові вистави для малечі: «Котик і Півник» за мотивами української народної казки, а також «Рятівник квіткової долини», в якій показано дітям, наскільки ми потрібні одне одному.
– Які плани на 2025 рік? Кому пощастить побачити вистави Херсонського лялькового театру?
– У другій половині січня ми плануємо знову відвідати Київ. У нас є вже готовий репертуар. Будемо там три дні. Вже продаються квитки, ми слідкуємо за тим, наскільки активно відбувається цей процес. Звісно, виступатимемо у Коломиї та навколишніх містечках і селах. Плануємо знову поїхати до Львова, будемо виступати у садочках та школах. Охопимо Львівську область. Також зараз я проводжу перемовини з театрами у Луцьку та Рівному. Плануємо поїхати туди наприкінці лютого – початку березня. Це залежатиме від того, наскільки ці театри будуть завантажені власними виставами.
– Південь України для гастролей не розглядаєте?
– На жаль, ні. Нам довелося навіть відмінити вистави до Миколая у Києві. Ви ж бачите, що там відбувається. Відпрацювали їх тут, у Коломиї. Може бути таке, що приїдемо, але нікому нічого не покажемо, тому що все залежить від безпеки.
– Ви говорили, що не вистачає акторів. З чим це пов’язано?
– З війною. Хтось вимушений був виїхати з країни, хтось залишився в Херсоні, не зміг поїхати з нами в Коломию, вийшов на пенсію, відійшов від театральної справи. Ми зараз набрали до колективу молодь. У більшості вистав задіяні по дві-три людини, але в такій, наприклад, як «Про що співає козак Мамай?» потрібно вже більше людей. Там, щоб її відіграти, потрібно 5 чоловіків і 3 жінки. А у нас всього зараз 5 акторів.
– Як реагують юні глядачі на вистави? Чи вдається збирати зали?
– Ми зараз працюємо таким чином, що не глядач іде до нас, а ми до глядача. Їдемо виступати в садочки, школи. Дітям дуже подобається. Тим паче, що зараз ми виступаємо в планшетному форматі. Коли приїжджаєш у маленьке містечко і люди чують про ляльковий театр, більшість уявляє собі, що там має бути ширма. Тобто якщо ляльковий театр – значить ширма. А формат планшетної вистави дуже цікавий: в процесі вистави актори спілкуються з дітьми, можуть з ними пограти, задають якісь питання. Таким чином глядач активно залучений у виставу.
– Чи зустрічаєте херсонців на виставах?
– Звісно, зустрічаємо. Зокрема, у Вінниці є велике херсонська земляцтво. Там є пані Остапенко, котра опікується херсонськими переселенцями. Вона привозила до нас дітей на кілька вистав, ми їх впускали безкоштовно. Ми завжди дуже раді бачити земляків. В інших містах херсонців менше, в школах іноді буває одна-дві дитини. Але вони завжди приходять після виступу, кажуть «ми з Херсона», розповідають про себе. Нам завжди цікаво з ними поговорити. На одній виставі до нас підійшла херсонська дівчинка і подарувала малюнок, опублікували його на своїй сторінці у facebook. Нам туди херсонці пишуть відгуки, побажання.
У листопаді 2024 року театр ляльок знову зазнав руйнувань. Та дух театру не вбити.
«Ми віримо, що світло мистецтва не згасне навіть у найтемніші часи. Ми будемо відновлювати, боротися і продовжувати творити, адже наше покликання – дарувати надію і радість», – написала театральна родина на своїй сторінці з вірою у те, що колись театр знову зможе повернутися у рідні херсонські стіни.
Олеся СКРИПКА.