Такого нашестя нещасть, як нині, за свою майже двохсотрічну історію ні Надеждівка, ні сусідні Знам’янка і Зорівка, що входять до складу Надеждівського старостату Херсонського району, ввік не знали. Навіть Друга світова війна так не збиткувалася над селом, як нинішня, заподіяна фашистами сучасності – рашистами.
Куди не кинь – скрізь окупанти: у приміщенні і за приміщенням старостату, у сільмазі, на блокпосту при в’їзді у Надеждівку. А за селом, біля каналу, «гради» – реактивні системи залпового вогню. Ці «гради» чи не щоденно поливали ракетним вогнем сусідній (рукою подати!) Миколаїв. Несамовито ревли марковані кривими білими літерами «Урали», не за полями-дорогами, а іноді посеред падали ракети.
А нечисті, нечисті!
Нахабні (куди тим німецьким фашистам!) зайди з Туви чи Бурятії (дідько їх знає – звідки ще) окупували приміщення старостату, повлазили в хати селян, нарили окопів, а під стелою в Надеждівку вибехкали бліндаж… Озимина ж у степу, не відчуваючи ворожого нашестя, тягнулася до сонця, задимленого і захмареного. А озимий клин у місцевому СТОВ «Мрія» традиційно чималий – близько тисячі гектарів. Правда, на цей раз, у передвоєнну осінь, через погоду посіяли дещо менше – 800 гектарів.
Восени види на врожай радували око і душу, бо ж земелька у господарстві завжди доглянута і сита, а значить – щедра на віддачу.
Аби відчути, чим земля і посіви дихають, голова пpaвлiння сільгосптовариства, залужений пpaцiвник ciльcькoгo гocпoдapcтвa Укpaїни Леонтій Новак разом із сином Олексієм, кандидатом сільськогосподарських наук, новатором і експериментатором, постійно виїжджали у степ – пересвідчитися і переконатися, що урожай «зав’язується».
Об’їжджати поля – це у Новаків як ритуал, бо ж на рідній землі не якісь там «спонсори-інвестори», яким аби кишені набити, а там хоч вовк трави не їж…
Так тривало десятиліттями.
І враз тенькнуло, обірвалося, на страшний сон перетворилося.
Загуркотіли бронетранспортери, «урали», ракетні установки: «Війна!»
Затужили Надеждівка, Знам’янка та Зорівка (купно – півтори тисячі населення), ставали все малолюднішими. Понад 800 жителів покинули рідні оселі – і хто куди. Довелося покинути і Новакам.
– 15 квітня з батьком виїхали, бо почали колаборанти надзвонювати: «Давайте зустрінемося…» – каже Олексій Новак.
Не стало у неозорому степу і хлібів – зчорніли, згоріли, звуглилися до колосочка, до зернини, розчавлені колесами і гусеницями воєнної машини…
Від кількамісячних обстрілів тільки у одній Надеждівці постраждало два десятки, якщо не більше, домівок.
Лише торішнього 10 листопада у села прийшло довгождане (здається, вік тривало!) визволення. А смертоносні снаряди прилітають і досі. Та селяни, попри небезпеку, повертаються до рідних домівок, до рідної землі.
Нема, правда, поки що серед тих поверненців Новака-старшого. Лікарі порадили Леонтію Миколайовичу додому не поспішати. А за себе і за батька у полі Олексій: посівна ж!
Тут мова не про гектари чи норми, а про те, щоб вселити надію – у себе і в землю. А її, ту надію, повертати непросто та й, сказано, небезпечно.
– Скільки плануємо засіяти? – перепитує Олексій. – Як вам сказати… Будемо намагатися… Що засіяти не вдасться – пустимо під пари. А так плануємо зайняти під яриною дві тисячі гектарів. – Ячмінь і горох вже сходять, а соняшник «доганяє». Ми б на тиждень-другий раніше посіяли, якби ж поля були чисті. А так… У нас в степу не стільки мін зосталося, як нерозірваних касетних снарядів. Мінери працюють щодня – щось підривають на місці, щось збирають і вивозять.
– А сусіди теж у полі?
– «Радземля» трохи сіє, а решту – ні: одні бояться сіяти, в інших нема резервів. Та й щодня прилітає, залітає, бахкає.
Олексій вкотре повертається до наболілого і пекучого, мов сторінки кошмарної книги гортає:
– Торік, коли росія напала на Україну, було не до хліба. А тих 800 гектарів озимих, які у 21-му році посіяли, просто згоріли, бо тут, на наших полях, стояли орки і обстрілювали Миколаїв. «Урагани» і «гради» стояли…
У сільгосптоваристві «Мрія» 1300 гектарів сільгоспугідь – зрошувані землі. Штучні дощі не раз виручали. Чи підуть на цей раз – невідомо.
– Воду обіцяють, але чи буде – хто його знає, – обережний у прогнозах Олексій Новак. – Тут інша біда. Три великі дощувальні машини, які у нас були, орки пошкодили. Одну взагалі перевернули догори колесами: танками чи «бетеерами» тягали, щоб кабель украсти, і перевернули.
– Так може ж держава своє плече підставить…
– Поки що не підставляє, бо ж недалеко – зона воєнних дій. Хіба що нам дали десяток складів-рукавів, щоб зберігати продукцію. Але для того, щоб завантажувати і вивантажувати зерно у ті рукави майбутнє зерно, потрібне спеціальне устаткування. А де взяти на нього 1,5 мільйона гривень? Так і живемо: ні кредитів, ні лізингу… А ті кредити, ті, що брали раніше, треба гасити. Тим не менш. Люди працюють – треба зарплату платити, аякже. Із механізаторами, як в інших, у нас і до війни проблем не було, і зараз нема. Навіть не це головне. Головне, щоб наші війська вигнали ворога з України, – каже Олексій Новак. – А нам своє робити!
Анатолій ЖУПИНА,
Василь ПІДДУБНЯК.
Факт. За повідомленням обласної військової організації, на 15 травня загалом на деокупованій Херсонщині сапери обстежили 37 479,8 гектара територій, із них 32 256,8 гектара – землі сільськогосподарського призначення. На цих територіях виявлено та знешкоджено 68,6 тис. вибухонебезпечних предметів.